Іван Павло II

Добавить новую картинку!
Дата народження:
18.05.1920
Дата смерті:
02.04.2005
Додаткові імена:
Johannes Paul II, Jan Paweł II, Иоанн Павел II, Ioannes Paulus PP. II, Giovanni Paolo II, Кароль Юзеф Войтыла, Karol Józef Wojtyła, Папа Римский, , John Paul II, Blessed John Paul II, Jānis PāvilsII, Jānis Pāvi
Категорії:
, Папа Римський
Громадянство:
 поляк
Кладовище:
Rome, St Peter's Cemetery North

Іван Павло́ ІІ (лат. Ioannes Paulus PP. II, пол. Jan Paweł II, італ. Paolo II; мирське ім'я: Ка́роль Войти́ла, пол. Karol Józef Wojtyła) (* 18 травня 1920, Вадовіце, Польща — † 2 квітня 2005, Ватикан) — 264-й Папа Римський. Римо-католицький польський єпископ, єпископ-помічник Кракова, а пізніше архієпископ-митрополит Краківський і кавалер Ордену Білого Орла; 6-й суверенний голова міста-держави Ватикан. Святий Католицької Церкви, канонізований 2014 року.

Іван Павло II перебував на чолі католицької церкви протягом двадцяти шести з половиною років, що є другим за тривалістю понтифікатом після Папи Пія IX, що займав цю посаду 32 роки. Іван Павло II — перший в історії Папа-слов'янин, а також перший Папа-неіталієць з часів голландця Адріана VI, що служив з 1522 по 1523 роки.

Поет і поліглот, також актор, драматург і педагог. Філософ історії, феноменолог, містик й представник християнського персоналізму.

Дитинство

Кароль Юзеф Войтила народився у містечку Вадовіце біля Кракова у родині поручника польської армії та вчительки. Він прекрасно навчався у школі. Коли Каролю виповнилося 8 років, померла його мати, а у 12 він втратив старшого брата.

У дитинстві Кароль найбільше полюбляв футбол, лещата (лижі), місцеві кремові тістечка (пол. kremówki) та театр. Мріючи стати професійним актором, Кароль у 14 літ спробував себе у шкільному драматичному гуртку, ще в юності написав п'єсу «Король-Дух». Очолював шкільне Марійське товариство. У 14 років здійснив свою першу прощу до головної святині Польщі в місті Ченстохова.

У 1938 році Кароль прийняв Тайну Миропомазання і здобув свою середню освіту.

Юність

1938 року Кароль вступає на філософський факультет Яґеллонського університету і разом з батьком переїздить до Кракова. Водночас продовжує акторську діяльність в експериментальній драматичній трупі «Студія 38». Цього ж навчального року стає членом студентського товариства Пресвятої Євхаристії та Милосердя.

Коли у 1939 році розпочалася Друга світова війна, Кароль Войтила, студент II курсу, змушений був залишити навчання. Він виступає у підпільному театрі й уникає ув'язнення та депортації лише завдяки праці y каменоломні.

Юнак регулярно відвідував ігри футбольного клубу «Краковія» під час навчання у Яґеллонському університеті, а у 1950-х і 60-х роках ходив на матчі вже отримавши сан єпископа. Пізніше, у часи свого понтифікату Папа прийняв делегацію клубу на аудієнції у Ватикані.

Приготування до священства

У 1940–1941 рр. працював на хімічному заводі «Сольвей». 1941 року помирає батько Кароля. Тоді ж Кароль стає студентом підпільної духовної семінарії, де розпочинає таємне приготування до священства. Його праця у «Сольвеї» та богословські студії тривали до нещасного випадку на початку 1944 року, коли він, збитий машиною, місяць пробув у лікарні.

Під час 3-го року навчання на богословському факультеті він приймає постриг і вступає до школи канторів, стає віце-прем'єром «Братньої допомоги» (цю посаду обіймав до квітня 1946 р.). 13 жовтня 1946 року кардинал Сапега висвятив К.Войтилу в сан піддиякона, а через тиждень — диякона. У листопаді той же ієрарх висвятив його на священика Римо-Католицької Церкви.

Початок служіння

1946 року, майже відразу після рукоположення на священика, він залишає Польщу і вдосконалює свої знання на філософському факультеті Домініканського Папського міжнародного коледжу Анґелікум у Римі. У 1947 році — здобуває ліценціат з богослов'я, навчається в університетах Фрібура (Швейцарія) та Лувена (Бельгія). У 1948 році завершує працю над докторатом і повертається до Польщі, де виконує функції вікарія парохії села Неговіце, а потім в одній із міських парохій Кракова.

1949 року Кароль Войтила у Кракові починає працювати з університетською молоддю та медиками у парохії святого Флоріана, а у 1950-му готує свої перші публікації. 1951 року бере дворічну відпустку, щоб підготуватися до університетських викладів.

У 1953 році Войтила отримує ступінь доктора морального богослов'я на теологічному факультеті Яґеллонського університету, після чого викладає в університеті суспільну етику. Незабаром комуністична влада закриває богословський факультет, і навчання доводиться перенести до Краківської семінарії. Тоді ж Войтилі пропонують викладати в Люблінському Католицькому Університеті, де наприкінці 1956 року він очолив кафедру етики.

Єпископ, архієпископ і кардинал

У липні 1958 року за призначенням Папи Пія XII він стає вікарним єпископом Кракова, а з вересня — єпископом.

У жовтні 1962 року він бере участь у роботі 1-ї сесії Другого Ватиканського Собору як один із його наймолодших учасників. У січні 1964 року під час закриття 2-ї сесії його призначають архієпископом, митрополитом Краківським. Після завершення 3-ї сесії Собору та впродовж приготування до 4-ї (завершальної) сесії новий архієпископ працює над документом Schema XIII, Gaudium et Spes (Про Церкву в сучасному світі). Під час роботи сесії польські єпископи опублікували свій лист до німецьких єпископів про примирення зі словами: «Пробачаємо і просимо пробачення».

Одним із перших кроків архієпископ Войтила було рішення перенести ікону Божої Матері з Ченстохови до своєї єпархії, де протягом року вона виставлялася для поклоніння у 120 парафіях за незмінної присутності архієпископа, якого 26 червня 1967 р. піднесли до гідності кардинала.

Кардинал Войтила активно подорожує: відвідує польські спільноти різних країн, зібрання, євхаристійні конгреси, помісні синоди; читає лекції, виголошує промови на наукових зібраннях; бере участь у роботі правлячих синодів, які відтепер відбуваються у Римі щоп'ять років з метою розвитку і впровадження декретів Другого Ватиканського Собору. Небагато кардиналів набули стільки міжнародного досвіду за такий короткий проміжок часу.

16 жовтня 1978 року (після смерті папи Павла VI і короткого правління папи Івана Павла І) кардинала Кароля Юзефа Войтилу обрано 264-им Папою Римським під іменем Івана Павла ІІ.

Початок Понтифікату

Вперше з 1523 року (понтифікат Адріана VI) на Апостольський престол піднявся не італієць, а іноземець. Особливе значення обранню Войтили надавав той факт, що новий понтифік походив із соціалістичної країни.

58-літній Папа, який був у прекрасній фізичній формі, одразу ж зарекомендував себе як глава Церкви, сповнений свіжих ідей і нових задумів. Незабаром стало очевидним, що він поєднує традиційний релігійний консерватизм з безпрецедентними рішеннями та вчинками.

Коли Кароля Войтилу обрали Папою, Церква перебувала у дуже важкому стані. У XX столітті відбулися величезні зміни на суспільному, політичному, економічному і технологічному рівнях. Усі вони зачепили і Церкву. Папа Іван XXIII, скликаючи II Ватиканський Собор, сподівався «осучаснити» Церкву, але цей процес виявився дуже складним і повільним.

На початку 1960-х років з'явилося багато нових тенденцій, що розвинулися впродовж 1970-х: використання та зловживання засобами масової інформації, матеріалізм і споживацтво, сексуальна революція та рухи проти приросту населення, проникнення комунізму в політичні і суспільні структури та утвердження секуляризму як панівної ідеології розвиненого світу.

Іван Павло II, будучи Архієпископом Кракова, переконався на власному досвіді у складності втілення в життя постанов II Ватиканського Собору.

Тому його понтифікат був позначений двома визначальними рисами: велика кількість опублікованих праць та постійні подорожі, протягом яких Святіший Отець відвідав із пастирським візитом майже усі країни, де є католики.

Іван Павло II та його курія написали стільки праць, які за кількістю і якістю дорівнюють працям таких великих богословів, як Святий Тома Аквінський. Самих лише енциклік Іван Павло II видав 14. До найвідоміших належать: Redemptor hominis (1979), Dives in misericordia (1980), Laborem exercens (1981), Slavorum apostoli (1985), Dominum et vivificantem (1986), Sollicitudo rei socialis (1987).

Замах на Папу

Активна діяльність Івана Павла II не всім була до вподоби. 13 травня 1981 року член турецького ультранаціоналістичного угруповання Мехмет Алі Аґджа на площі Святого Петра стріляв у Папу, важко поранивши його. Проте куля пройшла в кількох міліметрах від життєво важливих органів.

Існує багато свідчень того, що за Аґджею стояли болгарські спецслужби, що були філією КДБ СРСР, керованого КПРС. Після виходу із тюрми Аґджа зробив заяву, що напише мемуари про свою діяльність.

Падіння Радянського Союзу

Обрання Папою людини з комуністичної держави сприяло прискоренню процесів розпаду Радянського Союзу, визволення країн Східної та Центральної Європи і повернення релігійної свободи на всій пострадянській території.

Уже після трьох місяців обрання Іван Павло II приймав у себе з візитом міністра закордонних справ Радянського Союзу А.Громика. Ця зустріч започаткувала низку контактів, які врешті допровадили до зустрічі з Генеральним секретарем ЦК КПРС Михайлом Горбачовим, що відбулася у Ватикані 1 грудня 1989 року. Це була перша в історії зустріч глави Ватикану з найвищим комуністичним достойником.

Екуменічні відносини

Папа зі Сходу був особливо добре підготований до діалогу з ієрархами інших Церков. Дипломатичні контакти, постійні звертання в посланнях, Апостольські листи і дружні жести сприяли новій довірі та тісним контактам, яких не знали вже століттями.

Константинопольський Патріарх Димитрій відвідав Рим у грудні 1987 року, а 1988 року делегація Ватикану відвідала Москву, де взяла участь у святкуванні Тисячоліття Хрещення Київської Руси.

У травні 1995 року опубліковано Апостольський лист про Східні Церкви «Світло Сходу», і того ж місяця вийшла енцикліка «Щоб усі були одно». У червні Рим відвідав наступник Димитрія, Константинопольський Патріарх Варфоломій I, тоді ж підписано спільну заяву. Через півтора року Католикос Вірменії Ґареґін також прибув до Риму для підписання спільної заяви. Після цих зустрічей з'ясувалося, що не існує доктрини, яка б розділяла Схід і Захід.

Іван Павло II доклав чимало зусиль, щоби покращити відносини із Протестантськими Церквами. Делегації лютеран побували в Римі. 1981 року англіканський Архієпископ Кентербері Роберт Рансі відвідав Папу, а в 1989 році підписано спільну заяву. Його наступник Джордж Кері обрав той же шлях, завдяки чому було підписано наступну спільну заяву.

У квітні 1986 року було налагоджено зв'язки з нехристиянськими релігіями. Відвідавши єврейську громаду в Римі, Іван Павло II став першим сучасним Папою, який молився в синагозі.

Спокута гріхів церкви

Папа Іван Павло ІІ — перший понтифік, який умів вибачатися. Підрахували, що усього з моменту обрання Папою Іван Павло II вибачався з різних причин приблизно 100 разів.

Найперше вибачився перед італійцями за погане володіння їхньою мовою. Перед китайцями вибачався за допущені католицькою церквою помилки часів колоніалізму. Вибачався перед індіанцями та африканцями. Перед юдеями за антисемітизм церкви.

У 1992 році публічно вибачався перед покійним не одне століття Галілео Галілеєм, оголосив рішення інквізиції помилковим і реабілітував вченого, повернувши йому «право бути законним сином церкви». Потім були реабілітовані Джордано Бруно, Савонарола, Ян Гус і Мартін Лютер.

У зверненні до жінок щиро каявся у співучасті церкви у їх пригніченні, приніс вибачення за несправедливість і дискримінацію в оплаті праці, кар'єрі і у всьому, що стосується демократичних прав і обов'язків громадян. У 1995 році від імені католицької церкви попросив пробачення за зло, вчинене «братам з інших конфесій». У Києві відразу ж по приїзді в аеропорт визнав провину за «помилки, довершені католицькою церквою у далекому і недавньому минулому».

Останні роки Понтифікату

У червні 2001 р. Іван Павло II відвідав з офіційним візитом Україну, де відправив меси у Києві та Львові, а також очолив Божественну Літургію східного обряду.

26-річний понтифікат Івана Павла II став третім за тривалістю в історії Католицької Церкви після правління Святого Петра і блаженного Пія IX. За цей час понтифік відбув 250 пастирських поїздок, у тому числі 104 закордонні подорожі, подолавши шлях, який більш ніж втричі перевищує відстань від Землі до Місяця.

У ході цих вояжів він відвідав 1022 міста на всіх континентах і провів за межами Ватикану в цілому понад 822 доби. Ці цифри треба розглядати в контексті того, що перша закордонна подорож Папи в історії церкви взагалі відбулася тільки в середині XX століття, і зробив її Павло VI. Нездійсненою мрією Івана Павла II так і залишилася поїздка до Росії.

Ще один рекорд, встановлений Папою, пов'язаний з кількістю віруючих і паломників, до яких він безпосередньо звернувся за роки свого понтификата. Тільки у ході загальних аудієнцій у нього побували близько 17 мільйонів людей.

Понтифік незмінно привертав пильну увагу ЗМІ. В середньому на рік у світі виходило близько 200 книг, присвячених його персоні. Особливий інтерес був прикований до фігури Івана Павла II в перші роки його понтификата, коли він піддавав різкій публічній критиці всі види тоталітаризму і особливо часто — комунізм.

2 квітня 2005 р. Іван Павло II помер від септичного шоку та серцево-судинного колапсу. Про це говориться у свідоцтві про смерть, підписаній доктором Ренато Буццонетті, главою Дирекції охорони здоров'я та гігієни Держави Ватикан.

Папа Римський Іван Павло ІІ пішов у засвіти за 7 хвилин до вечірньої молитви, яка за ватиканським порядком денним припадає на 22.45. Перебуваючи у свідомості, він, як стверджують люди з його найближчого оточення, зробив спробу зробити прощальний жест у бік площі Святого Петра, де чатували десятки тисяч вірних.

Іван Павло II є автором понад 120 філософських і богословських робіт, 5 книг, остання з яких, «Пам'ять і ідентичність», вийшла у світ напередодні його останньої госпіталізації 23 лютого 2005 року. Але головним папським «бестселером» стала книга «Переступити поріг надії» (1995), видана майже в 20 мільйонах примірників. Крім того, Іван Павло II є автором п'єс «Золотих справ майстри», «Брат нашого Бога», «Фатальна звістка», поем і віршів.

Іван Павло II добре володів 6 мовами, хоча свої звернення до вірних проголошував і багатьма іншими.

Похорон

Прощання з папою римським Іваном Павлом II і його похорон стали наймасовішою церемоніальною подією в історії людства. 300 тисяч осіб були присутні на траурній літургії, 4 млн паломників проводили намісника Святого Петра з життя земного в життя вічне (з них більше мільйона склали поляки); понад мільярд віруючих, що належать до різних християнських конфесій і які сповідують різні релігії, молилися за упокій його душі; 2 млрд глядачів стежили за церемонією у прямому ефірі.

На похорон понтифіка з'їхалися понад 100 глав держав та урядів — 11 монархів, 70 президентів і прем'єр-міністрів, кілька керівників міжнародних організацій, у тому числі Генеральний секретар ООН Кофі Аннан. І ще близько двох тисяч членів різних делегацій — всього з 176 країн. Україну представляв президент Віктор Ющенко.

Церемонія похорону папи Івана Павла II, що відбулася 8 квітня 2005 у Ватиканському Соборі Святого Петра, була заснована на літургійних текстах і положеннях апостольської конституції, затвердженої Іваном Павлом II у 1996 році.

У ніч на 8 квітня було припинено доступ віруючих у собор Святого Петра, і тіло Івана Павла II помістили в кипарисову труну (за переказами, з цього дерева був виготовлений хрест, на якому розп'яли Ісуса Христа) — перша з трьох належних понтифіку при похованні трун (дві інші — цинкова й соснова). Перед закриттям віка труни особу Івана Павла II було накрито спеціальним шматком білого шовку. За традицією в труну поклали шкіряний мішечок з монетами, випущеними за роки понтифікату Івана Павла II, і металевий пенал з сувоєм, що містить життєпис Івана Павла II.

Після молитви труну перенесли на паперть перед фасадом собору Святого Петра, де о 10 годині ранку кардинали відслужили заупокійну месу. Траурну службу вів Йозеф Ратцингер, декан Колегії кардиналів, префект Конґрегації доктрини віри. Літургія йшла на латині, однак окремі місця читалися іспанською, англійською, французькою, а також на суахілі, польською, німецькою та португальською мовами. Східні патріархи відспівували папу по-грецьки. Серед них також був присутній голова Української Греко-Католицької Церкви кардинал Любомир Гузар.

По закінченні церемонії прощання тіло Івана Павла II було перенесено в грот базиліки (собору) святого Петра. Іван Павло II похований поруч з мощами святого апостола Петра, у польській капелі (каплиці) Матері Божої Ченстоховської, святої покровительки Польщі, неподалік від каплиці творців слов'янського алфавіту святих Кирила і Мефодія, у першій могилі папи Івана XXIII, прах якого у зв'язку з його канонізацією в 2000 році був перенесений з крипти собору Святого Петра в сам собор. Капела Матері Божої Ченстоховської в 1982 році за наполяганням Івана Павла II була відреставрована, прикрашена іконою Святої Діви Марії та зображеннями польських святих.

 

Джерело: wikipedia.org

Місця

Зображень Назва Тип відносин З До Опис Мови
1Sagrada FamíliaSagrada Famíliaen, lv, ru

    loading...

        Відносини

        Iм'я зв'язокТип відносинДата народженняДата смертіОпис
        1Karol WojtyłaKarol WojtyłaБатько18.07.187918.02.1941
        2Emilia Anna WojtyłaEmilia Anna WojtyłaМама26.03.188413.04.1929
        3Edmund WojtyłaEdmund WojtyłaБрат27.08.190604.12.1932

        05.06.754 | English missionary Boniface, was murdered by Germanic unbelievers

        Розмістити спогади

        18.11.1965 | Hirtenbrief der polnischen Bischöfe an ihre deutschen Amtsbrüder

        Der Hirtenbrief der polnischen Bischöfe an ihre deutschen Amtsbrüder (polnisch: Orędzie biskupów polskich do ich niemieckich braci w Chrystusowym urzędzie pasterskim) wurde am 18. November 1965 von den polnischen katholischen Bischöfen an ihre deutsche Kollegen gesandt. Dieser Brief war eine Einladung zu den katholischen Feierlichkeiten zum 1000. Jahrestag der Christianisierung Polens.

        Розмістити спогади

        16.10.1978 | JPII Elected Pope 16 Oct 1978.

        May we never 4get his message: “Be not afraid! The future starts today-not tomorrow!”

        Розмістити спогади

        02.06.1979 | Pāvests Jānis Pāvils II ierodas ar vizīti Polijā. Tā ir pirmā pāvesta vizīte komunistiskās PSRS satelītvalstī

        Розмістити спогади

        13.05.1981 | Mehmet Ali Ağca attempts to assassinate Pope John Paul II in St. Peter's Square in Rome. The Pope is rushed to the Agostino Gemelli University Polyclinic to undergo emergency surgery and survives.

        The first attempted assassination of Pope John Paul II took place on Wednesday, 13 May 1981, in St. Peter's Square at Vatican City. The Pope was shot and wounded by Mehmet Ali Ağca while he was entering the square. The Pope was struck four times, and suffered severe blood loss. Ağca was apprehended immediately, and later sentenced to life in prison by an Italian court. The Pope later forgave Ağca for the assassination attempt. He was pardoned by Italian president Carlo Azeglio Ciampi at the Pope's request and was deported to Turkey in June 2000.

        Розмістити спогади

        26.12.1982 | Time Magazine pirmo reizi nomināciju "Man of the Year" (gada cilvēks) piešķīra personālajam datoram

        ASV žurnāls Time Magazine pirmo reizi nomināciju "Man of the Year" (gada cilvēks) piešķīra nevis dzīvam cilvēkam, bet gan personālajam datoram

        Розмістити спогади

        04.11.1989 | Vācu atmoda. Pēc pāris dienām mūris drūp

        Masu demonstrācija par demokrātiju. 500,000 demonstrantu Berlīnē.

        Розмістити спогади

        09.11.1989 | Krīt Berlīnes mūris

        Розмістити спогади

        01.12.1989 | Socialist Unity Party of East Germany formally renounces its monopoly on power

        Розмістити спогади

        26.12.1991 | PSRS oficiāli beidz pastāvēt

        Розмістити спогади

        24.03.1999 | NATO spēki sāk bombardēt Serbiju, lai apturētu tās realizēto genocīdu Kosovā

        Operation Allied Force; the United States called it Operation Noble Anvil, in Yugoslavia the operation was named "Merciful Angel" (Serbian Cyrillic: Милосрдни анђео

        Розмістити спогади

        21.10.2003 | Papież Jan Paweł II powołał 30 nowych kardynałów, w tym Polaka Stanisława Nagyego

        Розмістити спогади

        22.09.2018 | Pāvests Francisks ierodas 2 dienu vizītē Lietuvā

        Розмістити спогади

        Ключові слова