Мико́ла I Рома́нов (Романов Микола Павлович (рос. Романов Николай Павлович); *25 червня (6 липня) 1796 — 18 лютого (2 березня) 1855) — російський імператор (1825–1855). Третій син Павла І. Період його правління позначився зміцненням самодержавства та російського шовінізму.

Правління

Зайняв престол після раптової смерті свого брата, імператора Олександра І і жорстокого придушення повстання декабристів 1825 року. Микола І, прагнучи зміцнити імперію, встановив у країні режим військово-поліцейської диктатури. При ньому величезну роль в державному управлінні відіграла особиста канцелярія імператора і особливо її «Третій відділ» — управління таємної політичної поліції і жандармерія. В 1830–31 придушив національно-визвольне повстання в Польщі, був одним з організаторів розгрому Угорської революції 1848–1849. Самодержавницька, великоросійська, реакційна політика Миколи І знайшла своє відбиття й в офіційній державній ідеології що виникла і панувала за його правління. Це була теорія офіційної народності, укладена імперським міністром освіти графом Уваровим. Її серцевиною стала особлива концепція історичного розвитку Росії. Керуючись цією теорією, начальник жандармерії Олександр Бенкендорф писав, що «Минуле Росії дивовижне, теперішнє більш ніж прекрасне, майбутнє вище за все, що може собі уявити найпалкіша уява».

Політика щодо України

Політика Миколи І щодо України була спрямована на повну нівеляцію національних особливостей, прав і традицій українського народу.

В Україні здійснювалася систематичне зросійщення в усіх галузях життя, щоб знищити будь які відмінності України, навіть офіційно вживану назву «Малоросія» здебільшого стали замінювати терміном рос. «Юго-Западная Россия». Після польського повстання 1830—1831 років у Правобережній Україні російському дворянству масово надавали сконфісковані у поляків маєтки. Уряд імперії сприяв просуванню російських поміщиків у Лівобережну Україну. У Південній Україні, що на той час звалася «Новоросією», російським урядовцям роздавали землі, що залишилися не розданими за Г. Потьомкіна.

Ще наочнішим було зросійщення українських міст: уряд імперії сприяв просуванню до них російських купців, переважно заможніших, ніж українські. У значних містах українських купців переселяли на околиці міст. У структурі міст їм надавали III гільдію, рідше — II-гу, тоді як російським — першу та другу.

1831 року скасовано у лівобережних містах Магдебурзьке право, а 1842-го — Литовський статут. У Києві зліквідовано утримувану коштом міста міліцію чисельністю 2000 вояків, що носили козацький одяг. Року 1832 закрито Крем'янецький ліцей, де навчалися переважно поляки, а його бібліотеку й наукові збірки вивезено до Київського університету.

1839 року зліквідовано Греко-католицьку церкву у Правобережній Україні. Провадилася боротьба проти українського національно-визвольного руху (арешт членів Кирило-Мефодіївського Братства, переслідування і заслання Тараса Шевченка).

За Миколи I заснувано перший в місті Києві університет під назвою Імператорський університет Св. Володимира, указ про що був підписаний 8 листопада 1833 року.

Зовнішня політика

Основним напрямком зовнішньополітичної діяльності уряду Миколи І стала підтримка реакційних режимів в усій Європі. За Миколи І Росія вела війни за завоювання Кавказу і Середньої Азії, а також російсько-іранську 1826–1828 і російсько-турецьку 1828–1829 війни. Поразка Росії у Кримській війні 1853–1856 стала причиною глибокої кризи всього режиму, встановленого Миколою І і прискорила його смерть.