Донатас Баніоніс (Баніоніс Донатас Юозович; лит. Donatas Banionis;28 квітня 1924,Каунас — 4 вересня 2014) — радянський, литовський актор театру та кіно, режисер. Народний артист Литовської РСР (1973). Народний артист СРСР (1974). Почесний громадянин міста Паневежис (1999). Відомий співпрацею із кінематографом СРСР.

Біографія

Народився в родині кравця Юозаса Баніоніса (1890–1961) і Енн Баніоніне (1900). Батьки були люди творчі, співали. Після розлучення батьків Донатас залишилося жити з батьком, сестра — з матір'ю.

1932–1937 навчався у середній школі. Згодом вступив у Каунаську Школу ремесел кераміки. Там же почав брати участь у аматорських виставах. Але як позаштатний актор почав працювати в Державному театрі лише після совєцької окупації, коли уПаневежисі відкрили театр.

Працював в керамічній майстерні. У 1941–1945 рр.. навчався в акторській студії Ю. Мільтініса. З 1941 р. — актор Паневежеського драматичного театру. Зіграв понад 50 ролей.

З 1980–1988 режисер Паневежиського театру. У ці ж роки закінчив Державну консерваторію Литовської РСР (1982–1984).

Глибокий драматичний актор, працював з багатьма відомими кінорежисерами (зокрема, з Вітаутасом Жалакявічюсом,Григорієм Козінцевим, Андрієм Тарковським, Ельдаром Рязановим, Сергієм Колосовим, Савою Кулішем, Михайлом Калатозовим, Конрадом Вольфом, Михайлом Швейцером, Алоізом Бренчем та ін.).

Зіграв у кіно понад сімдесят ролей, зокрема: 

«Ніхто не хотів умирати» (1965, Вайткус), «Маленький принц»/Mažasis princas(1966, доросла людина), «Бережись автомобіля» (1966, пастор, покупець «Волги»), «Операція „Трест“» (1967, Едуард Оттович Стауніц), «Мертвий сезон» (1968, Костянтин Тимофійович Ладейніков, розвідник), «Червоний намет»/La Tenda rossa (1969, Маріано), «Король Лір» (1970, герцог Олбані), «Червоний дипломат. Сторінки життя Леоніда Красіна» (1971, Сава Морозов), «Гойя, або Тяжкий шлях пізнання» (1971, Франсіско Гойя), «Соляріс» (1972, Кріс Кельвін), «Командир щасливої „Щуки“» (1972, комісар Щ-721 Віктор Іонович Шеркніс), «Втеча містера Мак-Кінлі» (1975, містер Мак-Кінлі), «Бетховен. Дні життя» (1976, Людвіг ван Бетховен), «Життя і смерть Фердинанда Люса» (1976, Фердинанд Люс), «Сумка інкасатора» (1977,Олексій Петрович Туляков), «Озброєний і дуже небезпечний» (1977, Габріель Конрой, старатель), «Кентаври» (1978,Президент), «Де ти був, Одіссей?» (1978, Одеська кіностудія, т/ф; «Одіссей», він же Птіжан, він же Леман, радянський розвідник), «Клуб самогубців, або Пригоди титулованої особи» (1979, Голова клубу самогубців, він же Нік Ніколс),«Прийдешньому віку» (1985, Рино Феліче, італійський журналіст), «Змеелов» (1985, Борис Дмитрович), «Крик дельфіна»(1986, Бар-Маттай), «Загін» (1987, Гаррі Майлстоун), «Вхід в лабіринт» (1989, Мазарді), «Депресія»/Depresija (1991,«Старий»), «Нові пригоди Ніро Вульфа і Арчі Гудвіна» (2004, «Ніро Вульф»), "Сага древніх булгар. Лествиця Володимира Красне Сонечко "(2005, воєвода Свенельд), «Ленінград» (2005, т/с, Тойво), «Тадас Блінда. Початок»/Tadas Blinda. Pradžia(2011, Михайло Муравйов) тощо.

Через литовський акцент Донатаса Баніоніса більшість його ролей в радянському і російському кіно дубльовані, зокрема, такими акторами, як: Зіновій Гердт, Ігор Єфімов, Петро Шелохонов, Георгій Жжонов, Володимир Заманський, Олександр Дем'яненко, Геннадій Богачов, Ігор Кваша.

До останніх днів продовжував грати у російському та литовському кіно. Удостоєний ряду державних та кінопремій.

До 90-річчя актора був знятий документальний телефільм «Донатас Баніоніс. Я залишився зовсім один» (2014, реж. Михайло Ананьєв).

Після смерті дружини в 2008 році здоров'я актора погіршилося. 2 вересня 2014 Д. Баніоніс був шпиталізований через інсульт. Пішов з життя 4 вересня 2014 року у віці 90 років 

Фестивалі та премії

• 1966 — МКФ в Карлових Варах: Приз за виконання чоловічої ролі («Ніхто не хотів умирати» 1965)
• 1966 — ВКФ (Всесоюзний кінофестиваль): Перший приз акторові («Ніхто не хотів умирати» 1965)
• 1967 — Державна премія СРСР («Ніхто не хотів умирати» 1965)
• 1969 — МКФ пригодницьких фільмів у Софії: Премія виконавцю головної ролі («Мертвий сезон» 1968)
• 1972 — Національна премія ГДР («Гойя, або Тяжкий шлях пізнання» 1971)
• 1977 — Державна премія СРСР («Втеча містера Мак-Кінлі» 1975)
• 1999 — ОКФ «Кіношок» в Анапі: Приз «Пані удача» імені Павла Луспекаєва «За мужність і видатні заслуги у творчості»
• 2004 — МКФ дитячого кіно в Москві: Приз Фонду Ролана Бикова «За багаторічну плідну співпрацю з кінематографістами Росії»