У договорі Ян II Казимир відмовився від своїх претензій на шведський престол, право на який було втрачено його батьком Сигізмундом III в 1599 році. Річ Посполита також формально поступилася Швеції Лівонію і Ригою, які перебували під шведським контролем з 1620-их років. Договір розв'язав конфлікти між Річчю Посполитою і Швецією, які залишалися після війни з Сигізмундом (1598–1599), польсько-шведських воєн (1600–1629) і Північної войни 1655—1660.

Династія Гогенцоллернів отримала підтвердження незалежної влади в герцогстві Пруссія; до цього вони володіли територією на правах васалів Польщі. У разі припинення існування династії герцогство повинно було повернутися у володіння Речі Посполитої. Договір був підписаний завдяки дипломатичній діяльності Крістофа Каспара фон Блюметаля (це була його перша дипломатична місія).

З підписанням Олівського миру та Копенгагенского миру завершилася Північна війна 1655–1660 років. Ці договори позначили вершину могутності Шведської імперії.