Кі́ров Сергі́й Миро́нович (справжнє прізвище — Костриков; 15 (27) березня 1886, Уржум  — 1 грудня 1934, Ленінград)  — радянський державний і політичний діяч. Перший секретар Ленінградського міського комітету ВКП(б) і член Політбюро ЦК ВКП(б).

Біографія

Сергій Миронович Костриков народився у місті Уржум В'ятської губернії (нині Кіровська область) 27 березня (15 за старим стилем) 1886 року. Четверо перших дітей померли в дитинстві, згодом народилися Анна, Сергій і Ліза. В 1894 році у Кірова померла мати, а батько покинув сім'ю. Сестер Сергія на виховання взяла бабуся, а хлопця віддали у притулок.

Сергій Костриков закінчив Уржумське парафіяльне, а згодом — міське училище. Восени 1901 року їде у Казань, де поступає у нижче механіко-технічне промислове училище. Через три роки він закінчив освіту, отримавши нагороду першого ступеню. Того ж року почав працювати креслярем у міській управі Томська і навчався на підготовчих курсах Томського технологічного інституту.

У Томську в листопаді 1904 року вступив до РСДРП (Російська соціал-демократична робітнича партія). Його партійне псевдо — «Серж» (Сєрж). В 1905 році уперше брав участь в демонстрації і був заарештований поліцією. Після виходу з тюрми очолив бойові дружини. У липні 1905 року Томська міська партійна конференція вибирає Кострикова членом томського РСДРП. В липня 1906 року був заарештований і ув'язнений в томській фортеці (тюрмі) на півтора роки. З 1908 року Сергій Костриков стає професійним революціонером, веде роботу в Іркутську та Новосибірську (тоді називався рос. Новоникола́евск).

1909 року переїжджає у Владикавказ, де стає провідним співробітником північнокавказької кадетської газети «Терек», друкується під псевдонімом Сергій Миронов (рос. Сергей Миронов), бере участь у аматорських спектаклях, захоплюється альпінізмом. Тут же знайомиться з Марією Львівною Маркус, яка згодом стає його дружиною.

У Владикавказі його арештовують, відправляють на етап в Томськ, де 16 березня 1912 року над ним проводиться суд і виноситься виправдувальний вирок. Костриков повертається до Владикавказу.

Його псевдонім Кіров походить від «кір» — знайденого в календарі. В квітні 1912 року в газеті «Терек» з'являється стаття «Поперек дороги», підписана «С. Кіров». Саме під цим псевдонімом Костриков ввійшов в історію СРСР.

Згідно з офіційною версією більшовицьких істориків, політичні погляди Кірова до 1917 року були ясні і зрозумілі — він був прихильником марксизму-ленінізму. Проте дослідження останніх років спростували такі твердження — Костриков довго не міг вибрати «політичної платформи», співчував меншовикам, котрі підтримували Тимчасовий уряд і лише після жовтневої революції 1917 року, він перейшов на сторону більшовиків. Почалася його стрімка партійна кар'єра.

Весною 1918 року був вибраний членом Терської обласної ради, а в липні бере участь у П'ятому Всеросійському з'їзді рад по гостьовому квитку, а в листопаді Кіров уже повноправний делегат Шостого Всеросійського з'їзду рад. У 1919 році — голова тимчасового революційного комітету в Астрахані, бере участь у придушені антибільшовицького опору, стає членом реввійськради 11-ої Червоної армії.

1920 рік — у складі 11-ої Червоної Армії вступає в Баку, у складі радянської делегації бере участь у заключенні мирного договору з Польщею у Ризі, стає членом Кавказького бюро ЦК РКП(б). У 1921 році на 10-ому з'їзді ЦК РКП(б) вибирається кандидатом у члени ЦК. В тому ж році стає Першим секретарем ЦК компартії Азербайджана. У 1923 році був вибраний членом ЦК РКП(б).

В 1926 році Кірова обирають першим секретарем Ленінградського губернського комітету (обкома) і міськкома партії і Північно-Західного бюро ЦК ВКП(б). У складі групи ЦК направляється в Ленінград для ідеологічної боротьби з зинов'ївською опозицією.

Увечері 1 грудня 1934 року в Смольному, де розташовувалися Ленінградський міськом та обком ВКП (б), Сергія Кірова пострілом в потилицю було вбито Леонідом Ніколаєвим.

28 і 29 грудня 1934 року в Ленінграді Виїзна Сесія Військової Колегії Верховного Суду СРСР під головуванням В. Ульріха признала винними у вбивстві 14 осіб і приговорила їх до розстрілу з конфіскацією належного їм майна.

Виїзна сесія військової колегії Верховного суду СРСР встановила, що обвинувачені у цій справі, будучи учасниками підпільної контрреволюційної терористичної групи, за прямим завданням і під безпосереднім керівництвом терористичного «Ленінградського центру», підготували і здійснили 1 грудня 1934 р. в м. Ленінграді, в будівлі Смольного вбивство товариша Сергія Мироновича Кірова.

Виїзна сесія військової колегії Верховного суду СРСР визнала всіх обвинувачених в числі 14 осіб винними у вчиненні злочину, передбаченого ст.ст. 588−5811 Кримінального Кодексу РРФСР, і, керуючись постановою Центрального Виконавчого Комітету Союзу РСР від 1 грудня 1934 р., — засудила:

1) Ніколаєва Леоніда Васильовича,
2) Котолінова Івана Івановича,
3) Шатського Миколи Миколайовича,
4) Рум'янцева Володимира Васильовича,
5) Мандельштама Сергія Йосиповича,
6) М'ясникова Миколи Петровича,
7) Левіна Володимира Соломоновича,

8) Сосицького Льва Ілліча,
9) Соколова Георгія Васильовича,
10) Юскіна Гната Григоровича,
11) Звєздова Василя Івановича,
12) Антонова Миколу Семеновича,
13) Ханик Льва Йосиповича,
14) Толмазова Андрія Ілліча —

 — до вищої міри покарання — розстрілу, з конфіскацією належного їм майна.
Вирок приведений у виконання.