Рі́та Ге́йворт (англ. Rita Hayworth), справжне ім'я — Маргарита Кармен Кансіно (* 17 жовтня 1918 — † 14 травня 1987) — американська акторка й танцюристка, секс-символ 1940-х років.

Біографія

Рита народилася в родині танцюристів фламенко. Батько, іспанець Едуардо Кансіно, емігрував з Іспанії в 1913 році. Мати Волга, англійського й ірландського походження, танцювала в складі популярного бродвейського ревю «Дівчата Зігфілда». Вони познайомилися в 1916 і наступного року одружилися.

Рита займалася танцями з раннього дитинства, у віці 8 років уперше з'явилася на екрані в складі «Танцюючої родини Кансіно» в епізоді фільму «Фієста», танцювала в клубах Каліфорнії й Тіхуани (у Мексиці) у парі з батьком.

У віці 16 років професійна танцюристка Рита була примічена главою кінокомпанії Fox, який запропонував їй контракт. З 1935 по 1939 роки Рита знялася в декількох невеликих ролях танцюристок у фільмах компанії Fox під ім'ям Рита Кансіно. Потім кінокомпанія розірвала контракт, але незабаром Кансіно підписала новий контракт — з кінокомпанією Columbia. Багато в чому це було результатом старань її першого чоловіка — Едварда Джадсона, колишнього продавця машин, що вирішив присвятити себе просуванню молодої дружини до слави. Глава Columbia Гаррі Кін змінив її прізвище на Хейворт (додавши літеру «й» до прізвища її матері, Хеворт). Рита пофарбувала своє чорне волосся в рудий колір і для підняття занадто низької лінії волосся протягом довгого часу піддавалася болючому електролізу.

У 1941 Columbia позичила акторку компанії Warner Bros для зйомок у фільмі «Солом'яна блондинка». У цій ролі вперше виявилася природність, повнота життя й сексуальність, які надалі зробили її секс-символом великого екрана. Того ж року Рита зіграла жагучу іспанку донью Сол дес Муїре в парі з Тайроном Павером у ранньому кольоровому фільмі «Кров і пісок».

У мюзиклах «Ти ніколи не розбагатієш» (1941) і «Ти ніколи не була гарніше» (1942) Рита нарешті отримала шанс розкрити свій талант танцюристки у парі із Фредом Астером. В 1942 вона знялася з іншим легендарним танцюристом, Джином Келлі, у фільмі «Дівчина з обкладинки» (1944). Рита була посередньою співачкою, тому звичайно вона виконувала вокальні номери під фонограму, записану іншими співачками.

Після цих ролей Хейворт стала зіркою. Вона з'явилася на обкладинці журналу Life, стала одною з найпопулярніших моделей (pin-up girls) серед американських солдатів. Тестова ядерна ракета, скинута в 1946 році на атол Бікіні, несла на обшивці її фото.

Кульмінацією кар'єри Хейворт став фільм-нуар «Гілда» (1946). Рита зіграла роль фатальної жінки, співачки Гілди, що зробила її суперзіркою й секс-символом 1940-х. Фільм особливо замапятався відвертою сценою, де героїня Хейворт виконує пісню «Put the Blame on Mame». Образ Гілди став найпопулярнішим в американському кіно сорокових років. Завдяки «Гілді» через п'ятдесят років в 1995 журнал «Empire» помістив акторку у свій рейтинг 100 найсексуальніших зірок в історії кіно.

Хоча на екрані вона втілювала образ впевненої в собі, сильної фатальної жінки, у дійсності Хейворт була соромливою і тихою, повною протилежністю свого екранного образу. Вона говорила: «Чоловіки лягали спати з Гілдою, а прокидалися зі мною».

У 1943 році вона одружилася вдруге — з режисером Орсоном Веллсом. У шлюбі з ним народила дочку Ребекку. Зіграла головну роль у його фільмі «Леді із Шанхаю» (1948), для якої була змушена коротко підстригтися й пофарбуватися в блондинку. Фільм вийшов уже після розлучення Хейворт і Веллса й не мав успіху. Проте роль у цьому романтичному трилері називають однією із найкращих ролей Рити в якості «серйозної акторки», нарівні з такими пізніми роботами, як «Місс Седі Томпсон» (1953), «За окремими столиками» (1958) і «Вони приїхали в Кордуру» (1959).

Незабаром після розлучення з Веллсом черговий роман викликав навколо її імені стравжній скандал. Її зв'язок із сином лідера Пакистану Принцом Алі Ханом завершився шлюбом. Для Хейворт сімейне щастя було важливішим за кар'єру, тому з 1949 вона не знімалася й народила дочку Ясмін. Однак шлюб тривав недовго, і на початку 1950-х Рита, без грошей і з розбитим серцем, повернулася в Голлівуд.

На той час вона вже не була зіркою першої величини, як у 1940-х, і після постійних сутичок з Гаррі Коном через вибір сценаріїв, режисерів і розміру бюджетів Рита вдруге залишила компанію Columbia в 1953-м. Вона знову вийшла заміж — за співака Діка Геймса, розішлася з ним і знову повернулася в кіно, вже як акторка другого плану.

У 1950—1960-ті Хейворт грала на телебаченні, у кіно знімалася зі змінним успіхом. Проте, в 1965-м вона одержала свою єдину номінацію на премію «Золотий глобус» за роль у фільмі «Світ цирку».

Починаючи з 1960 року, для неї ставало дедалі складнішим запам'ятовувати діалоги, що значно знизило її працездатність. Це зв'язували зі зловживанням нею алкоголем, але, як з'ясувалося пізніше, погана пам'ять була одним з ранніх симптомів хвороби Альцгеймера. Діагноз був поставлений лише в 1980-м.

У 1972 Рита Хейворт знялася в своєму останньому фільмі — «Гнів господній». Під час зйомок їй підказували кожну репліку.

До початку вісімдесятих вона вже не могла самостійно піклуватися про себе й в 1987, у віці 68 років померла. До самого кінця в з нею була молодша донька, принцеса Ясмін Ага Хан. Зараз принцеса Ясмін є філантропом, що займається збором коштів для міжнародної організації із вивчення й пошуку шляхів лікування хвороби Альцгеймера.