Адольфас Раманаускас-Ванагас (нар. 6 березня 1918 року — пом. 29 листопада 1957року) — литовський військовий діяч, полковник, один із чільних партизанських керівників литовського антикомуністичного руху опору після завершення Другої світової війни, редактор підпільних газет. В Литві його вважають борцем за свободу та незалежність.

В роки Другої світової війни Раманаускас працював вчителем. Після захоплення Литви Радянським Союзом у 1944-45 роках приєднався до «лісових братів». Через два роки він очолив Дайнавський партизанський округ, а в 1948-му його призначили командиром партизанів Південної Литви. З 1949 року «Ванагас» став першим заступником голови Союзу боротьби за свободу Литви.

З 1952 року Адольфас Раманаускас переховувався під фальшивими документами. 

12 жовтня 1956 партизанського командира затримали і відвезли до вільнюського відділу КДБ. Після тривалих тортур його стратили. Після здобуття Литвою незалежності в 1990році Раманаускаса посмертно нагородили орденом Хреста Витязя та надали звання бригадного генерала. Його дочка Ауксуте Раманаускайте-Скокаускене в 2008 році була обрана депутатом литовського Сейму.

Зміст

Біографія

Раманаускас народився 6 березня 1918 року в Сполучених Штатах, місті Нью-Брітен у родині литовських іммігрантів, Людвікаса та Єлени. У 1921 році його сім'я повернулася на батьківщину, де купила 6 гектарів (15 акрів) землі поблизу невеликого містечка Рудаміна та зайнялась фермерством. У 1930 році Раманаускас закінчив Галінайську початкову школу, в якій проявив себе здібним учнем. У 1936 році продовжив навчання у середній школі міста Лаздияй. За старанне ставлення до науки його звільнили від обов'язкової плати. Після отримання в 1936 середньої освіти, продовжив навчання в Клайпедському педагогічному інституті (нині Литовський університет освітніх наук).

Незадовго до закінчення навчального закладу в державі погіршилась політична ситуація. Нацистське керівництво шляхом ультиматуму змусило литовську владу передати Третьому Рейху Клайпедський край. Внаслідок цього, інститут евакуювали в місто Паневежис, що на півночі країни. У тому ж році Раманаускас поступив в Каунаську військову академію, яку закінчив у званні другого лейтенанта резервних сил. Клас, в якому він навчався, став останнім випуском академії, оскільки Литва була анексована Радянським Союзом в червні 1940 року.

У тому ж році Раманаускас переїхав в Друскінінкай, де він працював учителем. Брав участь в антирадянському повстанні, що мало місце в перший місяць німецького вторгнення в СРСР. Під час нацистської окупації Раманаускас мешкав в Алітусі, викладав у місцевій вчительській семінарії математику, литовську мову, фізкультуру та військову підготовку. Колеги та учні високо цінили його за компетентність, чесність та дружелюбність. Коли влітку 1944 року після вигнання нацистських окупантів й зайняття Литви радянськими військами, молодий вчитель навесні 1945 долучився до «лісових братів», котрі розгорнули партизанську боротьбу проти СРСР.

Раманаускас, вибравши собі кличку Ванагас, що означає «Яструб», приєднався до партизанського взводу, що діяв в околицях Нямунайтіса і Алова; невдовзі його обрали командиром повстанського загону. Завдяки таланту вдалого організатора невеликі та відокремлені відділи литовських партизан перетворились на доволі потужну силу. За рішенням Ванагаса було утворено підпільну бойову організацію зі 140 осіб, що діяла в районі міста Меркіне, зі збільшенням чисельності військова група стала батальйоном. На ранніх етапах протистояння повстанські загони відкрито нападали на радянські гарнізони, нищили транспортну та виробничу інфраструктуру. Партизани Раманаускаса неодноразово вступали в сутички з НКВС і радянськими винищувальними батальйонами. Нелегкі бої відбулися 14 і 23 червня 1945 року в лісі між містечками Алов і Даугай. У результаті перестрілки від 30 до 47 партизан було вбито, від 6 до 14 осіб потрапили в полон.

1 липня 1945 року Раманаускас став командувачем бригади району міста Меркіне, до якої входили 3 батальйони. В жовтні того ж року партизанський лідер одружився на Біруте Мажейкайте, колишній учениці Алітуської вчительської семінарії, яка служила в його повстанському загоні; у шлюбі народилась дочка Ауксуте. 15 грудня 1945 партизанський підрозділ Раманаускаса провів зухвалий, але невдалий напад на Меркіне, аби визволити литовських ув'язнених. У вересні 1947 року Ванагас очолив підпільний Дайнавський партизанський округ, а в 1948 призначений командиром «лісових братів» всієї Південної Литви («Німен»). Окрім збройної боротьби, литовці приділяли значну увагу й політично-ідеологічній агітації. За особистої редакції А. Раманаускаса виходили підпільні видання, зокрема Mylėk Tėvynę (1946–47), Laisvės varpas (1947–49), Свободное слово (російськомовна газета для радянських солдат; 1947–49), Miško brolis (1951–52).

Наприкінці 1940-х стало зрозуміло, що розрахунок на допомогу від західних держав у боротьбі з радянською владою не виправдався. Тому командири литовських «лісових братів» вирішили змінити тактику й у лютому 1949 року перейменували організацію у «Саюдіс» — Союз боротьби за свободу Литви. Раманаускаса на зборах усіх очільників партизанських округів обрали членом президії Союзу та першим заступником його голови Йонаса Жямайтіса. Крім того, він отримав звання майора. Восени 1949 Адольфас Раманаускас отримав чергове підвищення до звання полковника і головнокомандувача усіма збройними формуваннями. Коли внаслідок поганого стану здоров'я Жямайтіс пішов у відставку, Раманаускас у 1952 очолив і сам Союз. До цього часу збройне протистояння значно ослабло. Замість великих загонів повстанці почали діяти малими групами по 5–10 вояків. Від нападів на військові частини та інші стратегічні об'єкти вони перейшли до «точкових» акцій проти окремих представників радянської влади та їхніх місцевих прихильників. 1952 року Раманаускас офіційно наказав припинити військову боротьбу та перейти до пасивного (ненасильницького) опору.

З 1952 року Раманаускас відійшов від керівництва збройним опором. Йому та дружині протягом декількох років довелось переховуватися від органів держбезпеки СРСР під фальшивими документами[1]. За цей час він написав мемуари, які були заховані довіреними людьми і вперше оприлюднені лише в 1988-89 роках в епоху гласності. Їх опублікували тільки в 1991 під назвою Daugel krito sūnų… (Багато синів полягло…). Для пошуків литовського повстанського діяча радянські спецслужби створили окрему оперативну групу. Раманаускаса та його дружину заарештували 12 жовтня 1956 року в Каунасі. Знайти колишнього керівника «лісових братів» вдалось через зраду колишнього однокласника по Каунаській військовій школі Антанаса Урбонаса.

Перебуваючи у вільнюській в'язниці КДБ, він піддавався жорстоким тортурам і катуванням. Невдовзі його, ледь живого, перевели в тюремну лікарню, оскільки радянські слідчі були налякані тим, що Раманаусас не доживе до суду. Медпрацівники констатували численні тілесні ушкодження — проколоті очі, відсутні яєчка, важкі побиття. 25 листопада 1957 Верховним судом Литовської РСРзасуджений до смертної кари за «антинародну діяльність». 29 листопада Адольфаса Раманаускаса стратили, місце його поховання невідоме. Дружину Біруте Мажейкайте засудили до 8 років виправних робіт у ГУЛАГу.

Пам'ять

2012 року на честь Адольфаса Раманаускаса-Ванагаса і його дружини був відкритий і освячений пам'ятний камінь. Указом литовського президента від 26 січня 1998 року Альгірдаса Бразаускаса йому посмертно надано звання бригадного генерала, в той час як Валдас Адамкус нагородив вищою військовою нагородою, — Великим хрестом ордена Хреста Витязя.