генерал-майор Момот Ігор Федорович

Заступник начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України

  Дата народження: 18.08.1965.

Дата та місце загибелі: 11.07.2014., населенний пункт Зеленопілля.

Крок у безсмертя

Герої, кажуть, не вмирають. Нажаль, це не зовсім так. Герої – такі ж уразливі створіння із кісток та плоті, як й інші. Не тіло у них особливе, а душа, яка й спонукає до вчинків, що врізаються у пам’ять нащадків й таким чином дарують безсмертя. Адже помирає лише той, кого забувають. Утім імені Ігоря Момота це не загрожує. Принаймні допоки живі ті, хто 14 липня прийшов до прикордонного Навчального центру у Оршанці, щоб проводити його в останню путь.

Автор: Костянтин Кримський

І хоча Ігор Момот два з половиною місяці тому отримав підвищення й генеральську посаду у Харкові, прощання із ним відбувалося на черкаській землі. Адже саме звідси пішов він на ту неоголошену війну й саме тут зробив найкраще у своєму житті, адже зумів по-­новому відтворити кузню для підготовки тих, хто безпосередньо береже спокій кордонів держави.

На плацу Навчального центру він знову постав перед строєм, але цього разу востаннє – в покритій Державним прапором Украї­ни труні. Вона була закрита, через страшенне ураження тіла героя, який пішов з життя полковником, а вже посмертно отримав без сумніву заслужене – генеральське звання. Попрощатися з генералом прийшло до трьох тисяч людей. Було море вінків та квітів – знаки співчуття та поваги тих, хто пересікався із загиблим по службі й по життю, хто був знайомий особисто чи просто чув про легендарного прикордонника.

Полковник Ігор Павлов, який нині керує навчальним центром,  як і багато присутніх, не втримав сліз. Він пригадав, давню розмову із командиром, якого друзі запрошували полишити службу та зайнятися бізнесом. «Я – солдат. І запах онучів мені кращий за парфуми. Таким і залишуся!» – відповів тоді Ігор Момот.

Ігор Валерійович наголосив, що присутність Ігоря Федоровича на полі бою давала курсантам та офіцерам надію на перемогу. І смерть він прийняв разом зі своїми курсантами – Вільгельмом Штолцелем та Дмитром Сирбу. Загалом же станом на 14 липня боротьба із тероризмом на Донбасі унесла життя восьми прикордонників, які служили та навчалися у Оршанці.

Тепло згадав героя заступник секретаря РНБО генерал­полковник Михайло Коваль. Під час виконання обов’язків міністра оборони він щодня спілкувався із Ігорем Федоровичем, поради якого враховувалися під час прийняття рішень Генштабом. Ігор Момот заслуговує на присвоєння вищого державного звання – «Герой Укра­їни», – наголосив Михайло Коваль.

Сказали своє слово й представники черкаської обласної та міської влади. Голова облдержадміністрації Юрій Ткаченко оголосив про нагородження загиблого відзнакою «За заслуги перед Черкащиною». Голова облради Валентина Коваленко висловила сподівання, що у Черкасах з’являться вулиці, які носитимуть ім’я Оршанських героїв та Ігоря Момота, зокрема. Мер Черкас Сергій Одарич теж згадав про добрі справи Ігоря Федоровича, який вкладав душу у розвиток навчального центу, сприяв розбудові дитсадка та школи у Оршанці. Саме Ігор Момот започаткував традицію складання курсантами військової присяги та проведення випуску у центрі Черкас, активно долучався до військово­патріотичного виховання молоді.

Голова Української Спілки ветеранів Афганістану Сергій Червонописький підкреслив, що 25 років тому, виходячи з «Афгану» мало хто з ветеранів тієї війни думав що доведеться воювати знову. Але ворог прийшов на нашу землю. Горять хати, гинуть люди, знову жінки залишаються вдовами, діти – сиротами, матері втрачають своїх дітей.

Ігор Федорович набув величезного воєнного досвіду в Афганістані й був зразком офіцерської честі. Тому, навіть маючи можливість повернутися, знову і знову йшов у бій і вів за собою своїх людей. Він героїчно загинув. Але його смерть стане прикладом для тих, хто боронить цілісність України.

Завершився жалобний мітинг молитвою за упокій душі загиблого героя, яку митрополит Черкаський і Канівський Софроній УПЦ Московського Патріархату, провів спільно із представниками УПЦ Київського Патріархату, Українських автокефальної православної та греко­католицької Церков. Владика Софроній запевнив що Бог почує ці молитви, а не слова тих зрадників, які моляться проти нашого народу.

Тіло генерала було із належними військовими почестями віддано черкаській землі поряд із могилою батька. Федір Акимович теж був військовим і загинув у віці 44 років. Ігорю тоді було лише п’ятнадцять.

Неповних 49 років провів на цьому світі Ігор Федорович. Він встиг багато чого зробити: розбудував у сучасному вигляді Навчальний центр, посадив у ньому чудовий сад, виростив доньку Марію (вона теж утратила батька в п’ятнадцять) і дав дорогу у службі безлічі вдячних прикордонників, які сумують за ним як за рідним.

Ігор Федорович був добре знайомий з війною. Адже вони зустрічалися до цього вже двічі – у Афганістані та Придністров`ї. Тому він знав, як діяти і чого робити неможна. Наприклад, на питання чи реально корисні в бою «100 наркомівських грамів», впевнено відповідав – ні, горілка тут лише шкодить! Він чітко знав, на які формальності можна не звертати уваги, а що тримати на неусипному контролі. Небезпека немов будила в ньому приховане чуття, яке робило із Ігоря Момота справжнього командира. Він мріяв повернути усіх, хто із ним приїхав, живими додому. При цьому себе особливо не беріг, окремої додаткової охорони не вимагав.

А ось роботою із місцевим населенням опікувався особисто. Адже вважав фактор його підтримки чи не визначальним для успіху справи. Він наче мав винятковий талант визначати як із кожною людиною потрібно повести розмову аби швидко встановити тісний психологічний контакт. І, як результат, на його телефон регулярно поступали дзвінки від місцевих жителів із повідомленнями про зміни у обстановці та небезпеку.

А ще кажуть, вороги призначили за його голову велику нагороду. І, можливо, табір у Зеленопіллі, який до цього обстрілам не піддавався, терористи «Градом» накрили насамперед аби знищити Момота. Є також і думка про те, що Ігор Федорович знав свою долю, і як міфічний герой Ахіллес, обрав життя коротке, але славне.

Та головним залишається інше – і своїми прижиттєвими справами і солдатською смертю генерал Ігор Момот гуртував людей навколо себе на служіння країні. Тепер його славне ім’я неначе знамено, що спонукає на звитягу. Коли Президент України повідом­ляв вдову загиблого, Надію Валентинівну, про присвоєння Ігорю Федоровичу генеральського звання, Глава держави зазначив, що іменем героя назвуть один з підрозділів кордону. Присутній на похоронах начальник управління правового забезпечення АДПСУ генерал­майор юстиції Максим Михеєнко поділився тим, що це має бути саме Навчальний центр у Оршанці.

«Ох, не однаково мені...»

Українські телеканали, доносячи цю страшну новину про загибель Ігоря Момота часто використовували фрагменти запису, в якому Ігор Федорович декламував Тараса Шевченка.

Автор: Андрій КУЧЕРОВ  

Незалежний проект «Наш Шевченко», присвячений 200­річчю від дня народження Кобзаря, включав 365 відеосюжетів, кожен з яких – це окрема історія, прочитання поезій непрофесійними читцями із різних сфер життя. Ігор Момот читав «Мені однаково, чи буду...» і це не випадковість. Все його життя, незважаючи на звання та посади,  було пронизане вимогливістю, в першу чергу, до себе.

Він не зупинявся на досягнутому. Маючи за плечима пристойну службову  біографію (в тому числі службу в «Афгані» на посаді заступника командира мінометної батареї прикордонної мотомангрупи), він поступає на 1 факультет Академії Прикордонних військ України, яку закінчив у 1997 році. Скерування у центральний апарат прикордонного відомства могло стати достойним продовженням та закінченням військової кар’єри, але Ігор Федорович, не робить для себе поблажки та їде служити на кордон. У 2003 році він очолює Ізмаїльський прикордонний загін, а наприкінці 2007­го його призначають начальником Навчального центру підготовки молодших спеціалістів.

«Оршанець» (так неформально його називають), як взірцеву частину, знали не тільки в Україні. На базі центру втілювались у життя нові підходи до навчання молодших спеціалістів за найкращими світовими стандартами та реалізовувались проекти міжнародної технічної допомоги. Тому і не дивно, що у Черкаську область неодноразово приїжджали високопосадовці з Європи та США, наочно спостерігаючи як змінюється «обличчя» не тільки частини але й правоохоронців.

Після загострення ситуації на східному кордоні, одне з перших підсилень для прикордонників відправилось саме з навчального центру. Прізвище полковника Ігоря Момота неодноразово згадувалось, коли мова йшлася про найбільш гострі та небезпечні ситуації. Саме Ігор Федорович стояв з бойовою гранатою, у якій була вже висмикнута «чека», захищаючи підлеглих та утримуючи терориста Болотова, якого прийшли визволяти озброєні до зубів бойовики. Тоді обійшлося, але після артобстрілу Ігор Федорович пішов у вічність, а продекламовані ним давніше слова Шевченка нині звучать із новим змістом:

... Та не однаково мені,

Як Україну злії люди

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять...

Ох, не однаково мені.

P.S.   Я не можу стверджувати, що ми були близькими друзями з Ігорем Момотом. Нас пов’язував період спільної служби у центральному апараті прикордонного відомства. Ми навіть були у різних підрозділах. Але часто спілкувались, обговорювали проблеми, які виникали під час роботи, за обов’язками приймали відповідні рішення. Незважаючи на нові призначення та переїзди, Ігор Федорович не забував особисто поздоровити з професійним святом та обов’язково з днем народження...

Не звикнусь до думки, що 18 серпня не зможу відповісти йому взаємністю: він вже не відповість мені зі звичним позитивним настроєм...          

Ігор Федорович Момот — український військовик. Полковник. Начальник Навчального центру підготовки молодших спеціалістів Державної прикордонної служби України м. Черкаси, селище Оршанець. Начальник мотоманевреної групи Державної прикордонної служби України.

Проходив службу в Афганістані заступником начальника по політичній частині мінометної батареї 1ММГ 47 прикордонного загону. Згодом служив помічником начальника політвідділу з комсомольської роботи Керкинського прикордонного загону до 1990 року. В складі групи політпрацівників Червонопрапорного середньоазійського прикордонного округу у лютому 1990 року перебував в Баку, був в Нахічевані. За, що отримав другу медаль «За відзнаку в охороні Державного кордону СРСР». З 1990 по 1992 рр. — служив заступником начальника з політичної частини Першого прикордонного загону в районі Ширам.

В Україні пройшов посади від коменданта Котовського прикордонного загону до начальника Ізмаїльського прикордонного загону, яким командував 3,5 роки. Отримав юридичну освіту. Заступник начальника оперативного управління в центральному апараті Державної прикордонної служби України.

Начальник Навчального центру підготовки молодших спеціалістів Державної прикордонної служби України м. Черкаси, селище Оршанець.

Ігор Момот загинув в зоні АТО в Луганській області під час обстрілу з установки «Град» позицій українських прикордонників 11 липня 2014 року.

Нагороди та відзнаки

• Дві медалі «За відзнаку в охороні державного кордону СРСР»