Публікації

Оскільки в СРСР художні твори цих письменників не друкувалися, вони переправляли їх на Захід, де ці твори публікувалися під псевдонімами Абрам Терц (Синявський) і Микола Аржак (Даніель). Твори вивозила Елен Пельтьє-Замойська, дочка військово-морського аташе Франції, з якою був знайомий Синявський. Дружина Синявського Марія Розанова пізніше розповідала: «Може бути, сталося це тільки тому, що Андрій Синявський погодився на неї доносити, так, розписався в КДБ, що буде, а потім пішов до нею і все розповів»

Коли КДБ встановив їх авторство, вони були арештовані і віддані під суд.

Існують різні версії того, як КДБ вдалося розкрити псевдоніми Синявського і Даніеля. Зокрема, існують твердження, що їх видав друг Синявського Сергій Хмельницький. Євген Євтушенко стверджував, що Роберт Кеннеді розповів йому («зачинившись у ванні і включивши воду»), що Синявського і Даніеля видало ЦРУ, «щоб відволікти громадську думку від політики США, які продовжували непопулярну війну у В'єтнамі і перекинути увагу громадськості на СРСР, де переслідують дисидентів». На початку 1970-х років Євтушенко розповідав Даніелю, що СРСР заплатив ЦРУ ​​за розкриття псевдонімів кресленнями нового підводного човна. Син Ю. Даніеля Олександр Даніель писав: «Про те, як КДБ дізналося, хто такі Абрам Терц і Микола Аржак, в точності невідомо досі, проте витік інформації, безумовно, відбулася за межами СРСР: Ю. Даніелю на допиті показали правлений його рукою примірник його повісті «Спокута», який міг бути знайдений тільки за кордоном». Нарешті, можливо, що Синявський та Даніель проговорилися про своє авторстві яким-небудь знайомим, які їх видали.

Звинувачення

Письменників звинуватили в написанні та передачі для друкування за кордоном творів, «що ганьблять радянський державний і суспільний лад». Даніель був звинувачений у написанні повістей «Каже Москва» і «Спокута» та оповідань «Руки» і «Людина з МінАП». Синявський був звинувачений у написанні повістей «Суд іде» і «Любимов», статті «Що таке соціалістичний реалізм», а також у тому, що пересилав за кордон твори Даніеля і брав участь у пересиланні за кордон творів Ремезова, що виходили друком під псевдонімом« А. Іванов».

Синявський та Даніель не визнали себе винними.

Процес детально висвітлювався в «Известиях» і «Литературной газете».

Вироки

Даніель був засуджений на 5 років таборів за пред'явленою йому статтею 70 КК РРФСР «антирадянська агітація і пропаганда».

Синявський був засуджений до 7 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму за пред'явленою йому статтею 70 КК РРФСР «антирадянська агітація і пропаганда».

Багато письменників вважали процес Даніеля і Синявського протизаконним і протестували проти їх засудження.

Реакція радянської інтелігенції

На підтримку Синявського і Даніеля виступали актор Ігор Кваша, літературознавець В'ячеслав Іванов, критики Ірина Роднянська і Юрій Буртин, поет-перекладач Анатолій Якобсон, мистецтвознавці Юрій Герчук і Ігор Голомшток, художник-реставратор Микола Кішілов, науковий співробітник АН СРСР Вадим Менікер, письменники Лев Копелєв, Лідія Чуковська, Володимир Корнілов, Костянтин Паустовський.

З боку влади головним громадським «викривачем» обвинувачених виступив Михайло Шолохов. До нього багато письменників з різних країн звернулися з надією на його порядність і висловили заклик встати на захист Синявського і Даніеля. Однак він не тільки не послухав заклики, а навпаки, виступив на XXIII з'їзді КПРС і висловив жаль стосовно «занадто м'якого» вироку.

Після суду про звільнення Синявського і Даніеля клопотали («лист 62-х»): А.М. Анастасьєв, О.А. Анікст, Л.О. Аннинский, П.Г. Антокольський, Б.А. Ахмадуліна, С.Е. Бабьонишева, В.Д. Берестов, К.П. Богатирьов, З.Б. Богуславська, Ю.Б. Борев, В.М. Войнович, Ю.О. Домбровський, Ю.Я. Дорош, А.В. Жигулін, А.Г. Зак, Л.А. Зоніна, Л.Г. Зорін, Н.М. Зорка, Т.В. Іванова, Л.Р. Кабо, В.О. Каверін, Ц.І. Кін, Л. З. Копелев, В.М. Корнілов, І.Н. Крупник, І.К. Кузнецов, Ю.Д. Левітанський, Л.А. Левицький, С.Л. Лунгін, Л.З. Лунгіна, С.П. Маркіш, В.З. Масс, О.М. Михайлов, Ю.П. Моріц, Ю.М. Нагибін, І.І. Нусинов, В.Ф. Огнєв, Б.Ш. Окуджава, Р.Д. Орлова, Л.С. Осповат, Н.В. Панченко, М.О. Поповський, Л.Ю. Пінський, С.Б. Рассадін, Н.В. Реформатська, В.М. Россельс, Д.С. Самойлов, Б.М. Сарнов, Ф.Г. Свєтов, А.Я. Сергеєв, Р.С. Сеф, Л.І. Славін, І.Н. Соловйова, А.А. Тарковський, А.М. Турков, І.Ю. Тинянова, Г.С. Фіш, К.І. Чуковський, Л.К. Чуковська, В.Т. Шаламов, М.П. Шатров, В.Б. Шкловський, І.Г. Еренбург («Літературна Газета», 19/11, 1966 р.).

У статті-відповіді Секретаріат Союзу Радянських Письменників — К.О. Федін, М.С. Тихонов, К.М. Симонов, В.А. Смирнов, Л.С. Соболєв, С.В. Михалков, О.О. Сурков — висловився проти Синявського і Даніеля.

5 грудня 1965, в День радянської конституції на Пушкінській площі відбувся Мітинг гласності на підтримку Даніеля і Синявського. В число учасників входили Олександр Єсенін-Вольпін, Валерій Нікольський, Юрій Титов, Юрій Галансков, Володимир Буковський. Мітингувальники вимагали звільнити Даніеля і Синявського, а також «поважати власну Конституцію». Прямо з площі на допит були відвезені Єсенін-Вольпин, Галансков, А. Шухт та інші. Допит тривав дві години, згодом учасники були відпущені.

Перегляд справ

17 жовтня 1991 в «Известиях» з'явилося повідомлення про перегляд справ Ульманиса, Тимофєєва-Ресовського і Царапкін, Синявського і Даніеля за відсутністю в їх діях складу злочину. Даніель до цього дня не дожив.

Значення

Процес розглядають як початок розколу між радянською інтелігенцією та владою, на сучасному етапі розвитку Росії його порівнюють зі справою «Pussy Riot».