Я́нівський цви́нтар — один з цвинтарів у Львові, на якому поховані визначні українські діячі: генерал УГА Мирон Тарнавський, Ольга Басараб та інші, близько тисячі вояків, що загинули у боях за Львів у листопаді 1918, і полонені з українсько-польської війни 1918-19 років.

Розташування

Кладовище розташоване на вулиці Шевченка, на околиці історичної місцевості — Клепарова. Його площа становить близько 38 га. Понад 200 тисяч поховань розташовані на 68 полях.

Головний вхід розташований на вулиці Шевченка. Біля входу — колона-капличка з 17 століття, споруджена у 1938 році за проектом архітектора Антона Лобоса.

Історія

Цвинтар був заснований у 1883 році для західної частини Львова. Вже до того часу, на околицях вулиці Золотої у 1855 році було створено Нове єврейське кладовище. Почасти через це, а почасти через віддаленість від центральної частини міста, спочатку Янівський цвинтар не користувався великою популярністю. Переважно на ньому ховали людей із бідніших верств населення.

Протягом своєї історії кладовище розширювало межі вздовж вулиці Шевченка — колишньої Янівської, займаючи пустирі, які віддаляли його від єврейського цвинтаря, поки врешті обидва некрополі не злилися в один.

Станом на 1939 рік на цвинтарі було 54 поля і близько 115 тисяч поховань.

На початку 1980-их років, у зв'язку з недостатком вільного місця, Янівський цвинтар було закрито. Виняток робиться для родин, які мають власні гробівці. За спеціальним дозволом здійснюються поховання в могили близьких родичів.

В червні-липні 1941, у період відступу Червоної Армії на початку війни з Німеччиною, у тюрмах Львова відбувалися масові розстріли органами НКВС політичних в'язнів. На Янівському цвинтарі біля поля № 55 є братська могила «Три хрести» — невідомих жертв тюрми «Бригідки». Поруч у 1990 р. встановлено стилізований під березу пам'ятний хрест жертвам терору НКВС, які загинули у червні 1941.

Поля давніх поховань

Поля давніх поховань розташовані справа від головного входу та вздовж центральної алеї.

Цікавою з мистецьких міркувань є гробниця родини Дзенцеловських, прикрашена барельєфом «Шлях у вічність» (1919).

Більшість пам'ятників у цій частині цвинтаря належать майстрам з каменярських фірм О. Загурського, А. Круля, Л. Тировича, Г. К. П'єра, Л. Ольшевського, Т. Івановича.

Найстарішим мистецьким пам'ятником є пам'ятник родини Маханів, до якої належав і відомий лікар, професор Львівського університету Йоган Махан (1764–1824). Надгробок виконаний у стилі ампір, з фігурою плакальниці. Авторство вірогідно належить А. Шимзеру. Цей надгробок було перенесено з Городоцького цвинтаря на початку ХХ століття, після його ліквідації.

Цікавими також є склепи в стилі «Art Deco», зроблені в майстерні В. Коржевича у 1920-их-30-их роках, надгробок Романа Калецького (†1928) з рельєфом жіночої фігури з факелом. Деякі інші надгробки походять з майстерень С. Литвиненка і А. Коверка.

На стику 31 і 14 полів похований католицький архієпископ Львова, святий Юзеф Більчевський (1860–1923). Щоб привернути увагу львів'ян до нового кладовища, Більчевський заповів поховати себе тут.

Поховання жертв квітневих подій 1936

На початку цвинтаря, ліворуч від головної алеї, розташоване поховання жертв квітневих подій 1936 р. Тоді під час заворушень безробітних був убитий польською поліцією Владислав Козак (†1936). Його похорон вилився в антиурядову демонстрацію, під час якої поліцією було вбито ще 48 демонстрантів. Меморіал загиблих впорядковано у 1956 р.