Станіслав Єжи (Юрій) Себастьян Любомирський (пол. Jerzy Sebastian Lubomirski, пол. Stanisław Jerzy Sebastian; *20 січня 1616 — †31 січня / 31 грудня 1667, Вроцлав) — польський магнат, державний діяч, гетьман польний коронний з князівського роду Любомирських. Керівник заколоту проти польської монархії з метою захисту прав аристократії.

Син воєводи, старости князя Станіслава Любомирського і русько-литовської княжни Софії Острозької (доньки Олександра Острозького). З 1641 року був одружений на Констанції Ліґензі, після її смерти одружився в 1654 року з Барбарою Тарло. В обох шлюбах у нього народилися кілька синів і дочок, у тому числі Ієронім Августин Любомирський.

З 1647 року С. Є. С. Любомирський був старостою Кракова і коронним маршалком, з 1650 року великим коронним маршалком, з 1658 польним гетьманом коронним, старостою Новий Сонча і Спиша.

Був відомим польським воєначальником епохи повстання Хмельницького, Північної війни 1655–1660, Російсько-польської війни 1654–1667, польських кампаній в Семигороддя.

1655 року був організатором опору проти шведів у південній Польщі. У 1657 році загони на чолі з Є.-С.Любомирським відбили напад Семиградського князя Юрія II Ракоці; в свою чергу, вторглися в його володіння, примусивши до капітуляції. Разом з коронним гетьманом Станіславом «Реверою» Потоцьким (з яким мав конфлікти) отримав рішучу перемогу над московсько-козацьким військом у битві під Чудновом.

Очолив опозицію польському королю Яну II Казимиру і його реформам. У боротьбі з королем намагався дістати підтримку Австрії, Бранденбурґа. З ініціативи С. Є. С. Любомирського реформи короля у 1660 і 1661 роках провалювалися в польському сеймі. Король звинуватив його у зраді державі, позбавив всіх титулів, постів. С. Є. С. Любомирський втік до сілезького Бреслау, що знаходився у володіннях Габсбурґів.

З Сілезії Любомирський навів контакти з імператором Священної Римської імперії, бранденбурзьким курфюрстом, шведським королем, укладаючи з ними угоди проти польського короля і його реформ. Зміг залучити частину польської шляхти на свою сторону, паралізувати сейм. Під час московсько-польської війни переміг королівську армію в декількох битвах, у тому числі у Ченстохови в 1665 р. і в Міонтв у 1666 р.

Польський король Ян ІІ Казімєж, втомлений від військових поразок, був змушений поступитися вимогам повстанців: оголосив про відхід від своїх реформістських планів, цим практично заклав фундамент під свою відставку, що послідувала 1668 року. С. Є. С. Любомирський вийшов з конфлікту з королем політично сильнішим; конфлікт підірвав його здоров'я.

Був похований урочисто у Вісьнічі 23 травня 1667 р., елекційний сейм 1669 р. повністю його реабілітував.

У культурі

В 1658 р. сприяв створенню Колегіуму Піярів в Ряшеві. На той час — друга така школа на всю Польщу.
Станіслав Єжи Себастьян Любомирський є одним з персонажів історичного роману польського письменника Генрика Сенкевича «Потоп».