Вітольд Пілецький (пол. Witold Pilecki), псевдоніми:Witold, Druh, Roman Jezierski , Tomasz Serafiński (*13 травня 1901 в місті Олонець, Росія, Карелія — † 25 травня 1948 в Варшаві) — поляк, ротмістр Війська польського, солдат польського підпілля, підлеглого польському уряду у вигнанні, організатор руху опору в концентраційному таборі Освенцим. Засуджений комуністичною владою Народної Польщі до смертної кари, вирок приведений у виконання.

Народився в місті Олонець, Республіка Карелія, куди його родина було переселена російською царською владою в рамках репресій за участь в Польському повстанні 1863 року.

З 1910 року проживав у Вільнюсі, де навчався в комерційній школі. З 1914 року був членом забороненого царськими властями харцерського руху (пол.: harcerstwo) (в 1916 заснував свою групу). 1921 року склав іспит на атестат зрілості (пол. matura).

Радянсько-польська війна (1919–1921)

Протягом 1918–1921 служив в Війську Польському, воював під час радянсько-польської війни. Як кавалерист брав участь в обороні Гродно. 5 серпня 1920 вступив в 211 Полк Уланів та в його лавах брав участь в Варшавській битві 1920 року, в бою в Рудницькій пущі та у здобутті Вільнюса. Двічі нагороджений Хрестом за доблесть.

Після війни демобілізований. Він залишався в списку військовозобов'язаних в Повітовому Військовому Комісаріаті в місті Ліда з призначенням в 26 Полк Великопольский уланів в місті Барановичі.

Друга світова війна

У серпні 1939 він повторно мобілізований. Воював проти німців під час Польської кампанії 1939 року в якості командира взводу в ескадроні дивізійної кавалерії 19 піхотної дивізії Армії «Пруссія» (пол. szwadron kawalerii dywizyjnej 19 Dywizji Piechoty Armii «Prusy»). Останні бої його загін провів як партизанський підрозділ. Пілецький розпустив свій взвод 17 жовтня 1939 року та перейшов на нелегальне становище.

Участь у підпіллі

Після закінчення Польської кампанії 1939 року пробрався до Варшави і став одним з організаторів створеної 9 листопада 1939 року підпільної організації Секретна Польська Армія (пол. Tajna Armia Polska) під керівництвом Яна Влодаркевіча, пізніше підпорядкованої Союзу збройної боротьби.

Добровільне ув'язнення в концтаборі Аушвіц

19 вересня 1940 у час проведеної німцями вуличної облави він добровільно здався німцям з метою потрапити як в'язень в концентраційний табір Аушвіц для отримання інформації та проведення підпільної роботи. Він потрапив в цей концтабір в ніч з 21 на 22 вересня 1940 року у складі так званого другого варшавського транспорту, що складався з поляків, заарештованих німцями.

Під прізвищем Томаш Серафіньскій, в'язень № 4859, він був головним організатором польського підпілля в таборі. Пілецький складав доповіді, що надсилалися командуванню Союза Збройної Боротьби в Варшаву і далі на Захід. Він планував збройне звільнення табору. Будучи в'язнем, в листопаді 1941 він отримав звання лейтенанта наказом генерала Стефана Ровецького.

Втеча з концтабору Освенцим; конспірація і Варшавське повстання 1944

В ніч з 26 на 27 квітня 1943 року Пілецькому вдалося втекти з табору разом з двома іншими в'язнями. Уздовж залізниці вони дійшли до річки Сола, а потім до Вісли, якою вони пропливли в знайденому човні. Потім вони дійшли до міста Новий Вісьнич, де Вітольд Пілецький знайшов справжнього Томаша Серафінського. Серафінський зв'язав Пілецького з місцевим відділом Армії крайової, де Пілецький запропонував свій план атакувати концтабір Аушвіц. Однак його проект збройного захоплення і звільнення концтабору не отримав схвалення з боку верховного командування.

В період 1943–1944 рр.. Пілецький служив в III відділі Кедив Головного Командування Армії Крайової (в тому числі у якості заступника командира розвідувально-інформаційної бригади «Камелеон»-«Їжак»), брав участь в Варшавському повстанні 1944 року. На початку він бився в якості рядового стрільця в роті «Варшав'янка» (пол. Kompania «Warszawianka»), потім командував одним із загонів групи «Хробри II» (пол. Batalion Chrobry II) в т. з. «Вітольдовому редуті» (пол. Reduta Witolda) в колишньому приміщенні редакції газети «Жечпосполіта». В період 1944–1945 знаходився в німецькому полоні в офлагах VII A Мурнау, потім він був у Армії Андерса (пол. 2 Korpus Polski) в Італії. У жовтні 1945 року, за особистим наказом генерала Владислава Андерса повернувся до Польщі з метою вести в Польщі розвідувальну діяльність на користь Армії Андерса.

Діяльність після війни

Восени 1945 року організував розвідувальну мережу і почав збирати інформацію про становище в Польщі, в тому числі про солдатів Армії Крайової, ув'язнених у таборах НКВД на території Польщі та засланих в Радянський Союз. Він отримував розвіддані з Міністерства громадської безпеки, Міністерства народної оборони та Міністерства закордонних справ.

Пілецький ігнорував наказ генерала Владислава Андерса покинути Польщу у зв'язку із загрозою арешту. Він обмірковував скористатися амністією 1947 року, але зрештою вирішив не виходити з підпілля.

Процес

8 травня 1947 співробітники МГБ заарештували Пілецького.

3 березня 1948 року почався процес так званої «групи Вітольда». Пілецький був звинувачений в:

• нелегальному переході державного кордону,
• використанні підроблених документів,
• відсутності реєстрації в райвійськкоматі,
• нелегальному володінні зброєю,
• веденні шпигунської діяльності на користь Андерса,
• підготовці замаху на групу чиновників Міністерства громадської безпеки.

Звинувачення в підготовці замаху Пілецький рішуче відкинув під час процесу; щодо розвідувальної діяльності, він вважав її інформаційною діяльністю на користь Армії Андерса, офіцером якої він як і раніше вважався. Він не визнав себе винним по іншим пунктам звинувачення під час процесу.

15 травня 1948 року ротмістр був засуджений до смертної кари і скоро страчений. Вирок був приведений у виконання в Мокотовській в'язниці.

Вітольд Пілецький залишив дружину, доньку і сина. Місце поховання невідоме, ймовірно, останки були закопані на звалищі сміття біля кладовища Повонзкі у Варшаві.

У Польській Народній Республіці всяка інформація про досягнення і долю Пілецького заборонялася цензурою.