Володимир Йосипович Патик (9 жовтня 1926, с. Чорний Острів, Жидачівський район, Львівська область — 28 серпня 2016, м. Львів, Україна) — український художник. Член Спілки Художників України з 1958 року, Заслужений художник України (1996), лауреат Національної премії ім. Т.Г. Шевченка (1999), Народний художник України (2006).

Життєпис

Народився в селі Острів (нині Чорний Острів; тоді Бібрський повіт, Львівське воєводство Польської Республіки).

Навчався в художньо-промисловій школі. У 1953 році закінчив Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (викладачі - Роман Сельський, Микола Федюк, Йосип Бокшай).

Володимир Патик об'їздив майже всю Україну, бував у Карпатах, далеко на Півночі Росії, в Мурманську, малював у Прибалтиці, Сибіру, Середній Азії — і всюди митця захоплювала краса природи, люди та їхні заняття. Таким чином вироблялася власна живописна манера Патика, його особливий, темпераментний почерк. Митець вдається до контрастій червоного й зеленого, оранжево-жовтого і синьо-фіолетового, червоного й білого, до різноманітних технічних засобів — мозаїки, фрески, найбільше — до олійного живопису, пастелі, різних графічних засобів. Останім часом (від 1990-х) головну формотворчу роль у мистецькій манері майстра відіграє чистий колір, що підвищує емоційну активність картини і підкреслює декоративне вирішення композицій. Володимирові Патику близькі українська ікона і тосканські примітиви, равенські мозаїки і живописці італійського Проторенесансу.

У 1996 році Володимиру Йосиповичу було присвоєно почесне звання Заслуженого художника України, а у 1999 році присуджено Шевченківську премію за серію робіт «Земля Шевченка» і твори останніх років.

28 серпня 2016 року, один з найвидатніших митців в українському малярстві другої половини ХХ століття, яскравий представник галицької школи живопису, Народний художник України Володимир Йосипович Патик відійшов у вічність.

На 9 вересня 2016 року була заплановано відкриття його персональної виставки з нагоди 90-річчя...

Твори

• «Через кладку» (1955);
• «Палаючий манускрипт» (1964, про спалення рукописів у Бібліотеці АН УРСР у квітні того ж року);
• «Шевченко на батьківщині», «Гуцульська мадонна» (1965);
• «Дівчина з Буковини» (1966);
• «Довбуш — наша слава» (1967);
• «Третя подорож на Україну» (1968);
• «Т. Г. Шевченко серед селян» (1969);
• «Степ біля Чигирина» (1976);
• «Реквієм» (кінець 1960 — початок 1970-х років - навіяний рядками поезії В. Симоненка «На цвинтарі розстріляних ілюзій уже немає місця для могил»);
• «Земля Шевченка», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Околиця села Шевченкове» (1981);
• «Пам'ять» (1982 - про трагедію Голодомору 1933 року);
• «Ранок над Дніпром» (1982);
• «Осінь над Тясмином» (1983);
• «Околиця Золочева» (2008);
• «Остання путь» (1987);
• «Ох, не однаково мені», «Над Дніпром» (1988);
• «Чи буде суд, чи буде кара» (1989);
• «Відродження нації» (1990);
• «Монмартр» (1995);
• «Реве та стогне Дніпр широкий» (1997);
• серія «По Черкащині» (1980—1981);
• розписи у кінотеатрі ім. Богдана Хмельницького у Львові.