Ложешніков Володимир Іванович 52 роки, Черкаси.

Свого часу він був замначальника карного розшуку Соснівського району, також балотувався у депутати Черкаської міської ради.

Боєць резервного батальйону оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України.

Закінчив в 1989 році з відзнакою Таллінську спеціальну школу міліції, а в 1997 році Національну юридичну академію ім. Ярослава Мудрого. У м. Черкаси служив в підрозділах карного розшуку на різних посадах, в тому числі був заступником начальника карного розшуку Соснівського району м. Черкаси.

.31 серпня 2014 Брав участь у боях за Іловайськ, разом із бойовими побратимами потрапив у оточення. Перше легке поранення він отримав у Іловайську 18 серпня, а друге важке – 29 серпня.

Помер об 11 годині ранку 31.08.2014 року, в населеному пункті Кутейникове, вже перебуваючи у полоні. Смерть настала не від отриманих ран, а від байдужості російських військових лікарів. Пораненому солдату не ввели антисептики і у нього почалась гангрена, яка і забрала його життя через дві доби

***

"Ложешников Владимир Иванович Несколько слов о себе: 52 года, родители рабочие. После окончания школы в 1979 году, служил в рядах вооруженных сил. В 1984 году был принят на службу в органы внутренних дел.

Закончил в 1989 году с отличием Таллиннскую специальную школу милиции, а в 1997 году Национальную юридическую академию им. Ярослава Мудрого.

В г. Черкассы служил в подразделениях уголовного розыска на различных должностях, в том числе был заместителем начальника уголовного розыска Сосновского района г. Черкассы.

Женат, имею сына и дочь. После увольнения из органов внутренних дел занимаюсь предпринимательской деятельностью. В связи с угрозой целостности территории нашей Родины, совместно с товарищами занимаемся гражданским формированием по охране общественного порядка для защиты города от экстремистских и террористических проявлений. Баллотируюсь на округе, где проживаю более 20 лет.

Главным в своей жизни считаю быть открытым, быть верным своему слову и чтобы было не стыдно за свои поступки. Научить ребенка переходить дорогу на зеленый свет можно лишь в том случае, когда сам идешь на зеленый свет. Руковожусь этическим правилом – относись к людям так, как хочешь, чтобы относились к тебе.

Как житель г. Черкассы хочу, чтобы наш город развивался не на словах, а на делах людей, отвечающих за работу на своих участках. Улицы должны быть чистые, освещенные. Дворы ухоженные. Предпринимателям нужно развивать экономику, а не бояться за свой бизнес. Правоохранительные органы должны охранять закон и порядок.

Проблем хватает. Все это можно сделать, когда власть станет подотчетна черкащанам, когда будет ежемесячная отчетность об использовании бюджетных средств, когда будут проводиться публичные обсуждения необходимых дел, с учетом мнения горожан.

Крайне важно обратить внимание на развитие спортивных секций, различных кружков, чтобы наши дети росли здоровыми, сильными, умными и жизнерадостными. Проведение тендеров на обслуживание – будь то детских садиков, школ, других учебных заведений или на укладку нового асфальта на улицах города, обязаны проводиться публично.

Знаю, у нас много специалистов – хозяйственников, знающих свое дело, умеющих работать и нести ответственность за свою работу. Среди этих специалистов много молодежи, желающей помочь своему городу. Публичность уничтожит коррупцию, отсутствие коррупции приведет к улучшению благосостояния, как города, так и горожан.

Сейчас такое время, когда мы можем, объединив свои усилия продолжить строить Наш город для нас и наших детей. Когда мы и наши дети сможем гордо говорить: "Я живу в прекрасном городе и имя его – Черкассы!"

Имею честь и ответственность за свои слова, и за свои поступки."

Майже одразу після виборів він добровольцем вступив до лав батальйону "Донбас" і вирушив захищати суверенитет та спокій нашої держави. І ось його не стало...

До мене дійшли лише деякі невеликі подробиціі того, що відбулося із ним під Іловайськом: був поранений в стегно; через постійні обстріли вражої артилерії не могли його відправити в тил, а через відсутність відповідних медикаментів пішло зараження крові і, як наслідок, гангрена; в полон росіянам здаватися відмовився.

Головою розумію – "це ж війна", а душа вірити відмовляється. Є дружина, діти, друзі, родичі, колеги, просто товариші і, напевно, дехто з них із болем та слізьми питає: "Чому він?! За що?! Чому взагалі?!"... Але я гадаю, що Він сам відповів на всі ці запитання у перших двох словах останнього речення свого передвиборчого листа: "Имею честь!" Таким він був і таким назавжди залишиться у моїй пам'яті та серці!

Щирі співчуття родині, близьким та рідним. Земля тобі пухом, Володю... Вічна та світла пам'ять! ГЕРОЮ СЛАВА!!!

Прощання з Володимиром Івановичем відбудеться в неділю 7 вересня о 10-ій годині у Черкаському будинку трауру (по бул. Шевченко, 155), вхід з вул. Котовського."

Підготував: Ганна НАЗАРЕНКО
Джерело: Прес-Центр

***

Українське суспільство майже немає ніякої інформації про те, що творилось в так званому «Іловайському котлі».

Як повідомляють поінформовані джерела, в оточення під Іловайськом наших добровольців взяли не сепаратисти, а елітні частини регулярної армії РФ.

У боях українські патріоти покрили себе невмирущою славою. Вони вчинили такий шалений опір московським окупантам, і показали такі приклади героїзму, що взяті ними в полон російські військові не могли повірити, що з ними воюють не елітні частини українських Збройних Сил, а звичайні добровольці. Ще вчора ці бійці були звичайними слюсарями, програмістами, підприємцями чи відставними правоохоронцями. А тепер це воїни, які вломили по перше число добре вишколеній військовій еліті РФ.

Російським танкістам і в страшному сні не могло примаритись, що обдерті і майже беззбройні українці, можуть зупиняти новітні російські танки звичайними «Тавріями».

З автоматами на переваги та гранатами в кишенях, бійці добровольчих батальйонів мчали «Тавріями» в лобову на танки, і наблизившись впритул, закидали танки гранатами. Або розстрілювали танки із гранатометів, поки у них ці гранатомети та боєприпаси до них, ще були.

Як це так? Зупинити танк маленькою «Таврією»? – Цей реальний факт начисто зривав мізки російських танкістів. Вони ще не усвідомили, що боронячи рідну землю від поневолювачів, українські патріоти здатні ще й не на таке.

Таким героїчним бійцем був і колишній черкаський міліціонер – боєць батальйону «Донбас» Володимир Іванович Ложешніков.

Багато українських солдат в полоні померли через те, що їм не надали медичну допомогу. Життя «укропа», для москаля, не варте і мідного шеляга.

***

Прощання із Володимиром Ложешніковим, міліціонером і нацгвардійцем, батьком трьох дітей відбудеться у цю неділю о 10.00 у дворі УМВС України в Черкаській області біля пам’ятника загиблим міліціонером. В останню путь Володимира Ложешнікова проведуть його колеги із усіма почестями.

Герої не вмирають!

Дмитро Чонка

http://dzvin.org/na-tavriji-proty-tankiv-pid-ilovajskom-zahynuv-kolyshnij-militsioner-z-cherkas/