Вінцентій Вітос, пол. Wincenty Witos (21 січня 1874, Вежхославіце, біля Тарнува— 31 жовтня 1945, Краків) — польський політик, триразово прем'єр Польської Республіки.

Ранні роки

Народився в селянській родині Войцеха Вітоса і Катерини зі Сроків. Сім'я була досить убогою — мали лише 2 морги землі, мешкали в хаті з однією кімнатою, яка раніше була стайнею. Деякий час навіть не мали корови. Вітцентій мав двох братів — Яна і Анджея. Анджей став діячем народного руху.

В 10 років пішов до сільської школи, закінчив 4 класи (1884–1888). Потім разом з батьком працював лісорубом в маєтку князя Євстахія Станіслава Санґушка.

Після школи були лише самоосвіта під керівництвом директора місцевої школи Францішека Марца. Згодом почав дописувати до газите «Przyjaciela Ludu» (Приєтель народу).

В 1895–1897 роках служив у австрійські армії — спочатку піхоті, а потім артилерії. Його підрозділи базувалися у Тарнові, Кракові та Кшеславіцях.

9 лютого 1898 року одружився з Катажиною Трач. 22 березня 1899 року народилася донька Юля.

Політична кар'єра

Член Польської народної партії з 1895 р., лідер фракції «П'яст» з 1913 р.

1905 року став членом повітової ради.

Депутат Галицького сейму в 1908–1914, депутат рейхсрату у Відні в 1911–1918. Вітос також був керівником Польської ліквідаційної комісії (пол. Polska Komisja Likwidacyjna) в 1918 р., керівником партії «Польський народний рух» П'яст (Polskie Stronnictwo Ludowe Piast) і депутатом Сейму з 1919–1920.

Три рази займав посаду прем'єр-міністра Польщі: в 1920–1921, 1923 і 1926. Останній уряд Вітоса було повалено під час травневого перевороту Юзефа Пілсудського.

Вітос був одним з лідерів опозиції «режиму санації» та главою «Центролева» (Centrolew) в 1929–1930 рр.. Він також був одним із засновників Народного руху (Stronnictwo Ludowe). Незабаром після цього на короткий час опинився в ув'язненні, після чого відправився у вигнання до Чехословаччини з 1933 рроку.

З 1908 до 1931 постійно був війтом рідного села Вєжхославіце.

Повернувся до Польщі в 1939 році. Відмовився очолити колабораційний уряд, тому з 1939 до 1941 був в ув'язненні. Згодом вийшов на свободу і перебував під наглядом гестапо.

Вже будучи хворим, в 1945 р. став одним з віце-голів Крайової ради народової (пол. Krajowa Rada Narodowa).

Помер 31 жовтня 1945 року.