Вільгельм Антон Фрос (нім. Wilhelm Anton Frohs; 7 квітня 1903, Відень — 11 серпня 1980, Відень) — австрійський актор, режисер, продюсер. У 1930—1940-х роках працював у Німеччині.

Вільгельм Антон Фрос народився 7 квітня 1903 року у Відні в сім'ї художника Вільгельма Фроса і доньки мірошника Марії Першль. Після закінчення школи і роботи на любительській сцені, у 1919 році він був прийнятий до трупи театру в Тешині як «другий молодий коханець і комік з обов'язковою участю у хорі». Грав на сцені провінційних німецькомовних театрів. З 1925 року виступав в оперетах і ревю в театрі «Метрополь» в Берліні, потім у «Карлтеатре» у Відні, «Театрі Заходу» в Берліні, в театрі «Аполло» у Відні. У 1927 році повернувся в розмовний театр, працював з Ервіном Піскатором і Густавом Хартунгом, з 1928 по 1931 рік грав на сцені Німецького театру Макса Рейнгардта.

У 1920 році дебютував у кіно в австрійському фільмі «Путівник» (Der Wegweiser). У 1927 році став регулярно знімався в кіно, у тому числі в двох фільмах за участю Марлен Дітріх — «Кафе Електрик» (Cafe Elektric, 1927) і «Небезпеки шлюбного періоду» (Gefahren der Brautzeit, 1929). У 1929 ріку звернув на себе увагу роллю музиканта у звуковому фільмі «Атлантик» (Atlantic).

На початку 1930-х років, завдяки ролям в музичних комедіях, став улюбленцем публіки. Після фільму «Три серця розміром ¾» (Drei Herzen im ¾ Takt, 1930) до 1934 року знімався ще шість разів у режисера Гези фон Больварі.

У 1933 році дебютував як режисер і сценарист, поставивши фільм «Тихо благають мої пісні» (Leise flehen meine Lieder) про Франца Шуберта. У своєму другому фільмі «Маскарад» (Maskerade, 1934), який користувався всесвітнім успіхом, зробив кінодебютантку Паулу Весселі кінозіркою. Для фільму «Мазурка» (1935 рік) повернув до Німеччини Полу Негрі. В подальшому Форст працював переважно у Відні, де у 1936 році створив фірму «Віллі Форст Фільм-Продукціон». У 1938-1945 роках Форст був членом наглядової ради «Він-фільм ГмбХ».

Його улюбленими режисерами були Ернст Любіч і Рене Клер. У 1939 році Форст зняв свій найвідоміший фільм «Милий друг» (Bel Ami) за Мопассаном, в якому виконав також головну роль.

У 1944 році, після тривалої підготовки у Празі, Форст приступив до зйомок «Віденських дівчат» (Wiener Mädeln), сподіваючись, що це буде перший німецький післявоєнний фільм. Проте цей фільм вийшов в прокат лише у 1949 році і, як і наступні роботи Форста, не користувався успіхом. У 1948 році його фільм «Оперета» (Operette, 1940) демонструвався як трофей в СРСР.

У 1951 році скандал викликав фільм Форста «Грішниця» (Die Sünderin) — через коротку сцену, в якій оголена Хільдегард Кнеф на задньому плані позувала художникові, а також із-за «прославляння самогубства». У деяких містах пройшли демонстрації протесту, а покази фільму заборонили. Назва останнього фільму Форста мала програмне значення: «Відень, ти місто моєї мрії» (Wien, du Stadt meiner Träume, 1957). З 1957 року він рідко з'являвся на публіці.

Зі своєю дружиною Мелані, на якій він був одружений з 1934 року, Форст жив у Бріссаго (Тічіно). Після її смерті у 1973 році він переїхав у 1977 році до Відня. У тому ж році відмовився знятися в присвяченому йому фільмі з серії «Зірки, які пішли» (Sterne, die vorüberzogen).

Віллі Форст помер 11 серпня 1980 року у Відні.

Нагороди

1968 — Найвища Золота кінонагорода (Filmband in Gold) Німеччини Bundesfilmpreis.