Ві́ктор Емі́ль Франкль (нім. Viktor Emil Frankl; 26 березня 1905, Відень — 2 вересня 1997, там же) — австрійський психіатр та психолог.

Віктор Франкль — всесвітньо відомий психіатр, психотерапевт, філософ, творець так званої Третьої Віденської Школи психотерапії. В основній праці Віктора Франкля «Людина у пошуках сенсу», що була вперше опублікована у 1946 році, викладений його екстремальний досвід виживання в концентраційному нацистському таборі. Цей досвід став філософсько-емпіричною основою для створення нового методу екзистенціальної психотерапії — логотерапії.

Згідно з логотерапією, рушійною силою людської поведінки є прагнення знайти та реалізувати існуючий у зовнішньому світі сенс життя. Одною з ключових саме людських властивостей є воля до сенсу. Пригноблення цієї потреби, яку Франкль називав екзистенціальною фрустрацією, є частою причиною психічних та невротичних розладів особистості — ноогенних розладів. Логотерапія покликана допомагати людині зробити життя — своє минуле, сьогодення, майбутнє — більш осмисленим, тим самим позбавити його від неврозу, який часто породжується відчуттям нісенітниці.

Біографія

Віктор Франкль народився у Відні, у родині єврейського походження. З 1923 року вчився у Віденському університеті (спеціалізація — неврологія та психіатрія, напрямок — депресія і суїцид).

Під час навчання, спілкувався з Зигмундом Фрейдом і співпрацьовував з Альфредом Адлером. Пізніше відійшов від психоаналізу.

У 1933–1937 очолював так званий «павільон самогубців» (нім. Selbstmörderpavillon) у головній Віденській лікарні. Після анексії Австрії нацистською Німеччиною у 1938 втратив право лікувати «арійських» хворих і мав перейти до Шпиталю Ротшильда (нім. Rothschild-Spital), єдиної віденської лікарні, де все ще лікували паціентів єврейського походження. Там він працював за фахом і навіть проводив операції на мозку. Його медичні рекомендації дозволили врятувати кількох людей від нацистської програми евтаназії хворих.

У грудні 1941 він одружився із Тіллі Гроссер (Tilly Grosser).

25 вересня 1942, він з дружиною та батьками був депортований до концтабору Терезіенштадт. Якийсь час йому дозволялося працювати за фахом. Але 19 жовтня 1944 він був відправлений до Аушвіцу. Його батьків було знищено у Аушвіці, дружина померла у таборі Берґен-Бельзен. Він дізнається про це лише після визволення.

Йому пощастило уникнути газових камер, але на тих, хто вижив, чекали нелюдські умови життя: голод, приниження, важка фізична робота за умов відсутності нормального одягу та харчування тощо. Крім того, людей тримали у постійному страху і стресі. За таких умов, чимала людей здавалося і вмирало. Ті, хто вижив, проходили три стадії психологічної «адаптації». Перейшовши через усе це, спостерігаючи за собою і товаришами, Франкль виробив власну теорію сенсу життя, логотерапію.

«Я бачив сенс свого життя в тому,

щоб допомогати іншим побачити сенс в своєму житті

 »

— В.Франкль

Пізніше, він опише цей досвід у книзі «Людина у пошуках сенсу» (нім. Ein Psycholog erlebt das Konzentrationslager, у англійському перекладі — англ. Man's Search for Meaning: An Introduction to Logotherapy).

З Аушвіца його перевели до Дахау, де йому вдалося вижити і дочекатися 27 квітня 1945, коли табір було звільнено американцями.

По війні, він протягом 25 років він очолював неврологічну поліклініку у Відні.

У 1948, він захистив докторську дисертацію з філософії на тему: «Підсвідомий Бог». У 1955 став професором Віденського університету.

У 1970, у Сан-Дієго (Каліфорнія) відкрився перший у світі інститут логотерапії. Сьогодні логотерапевтичні товариства є у багатьох країнах світу.

Його книги перекладено на 32 мови світу.