Василь Петров

Добавить новую картинку!
Дата народження:
05.03.1922
Дата смерті:
15.04.2003
Тривалість життя:
81
Дні з народження:
37281
Роки з народження:
102
Дні після смерті:
7655
Роки після смерті:
20
По батькові:
Степанович
Додаткові імена:
Василий Петров, Василий Степанович Петров
Категорії:
Військова людина, Герой Радянського Союзу, Офіцер, Полководець, Учасник Другої світової війни
Громадянство:
 українець
Кладовище:
Ба́йковий цвинтар, Києв

Васи́ль Степа́нович Петро́в (5 березня 1922 — 15 квітня 2003) — радянський та український воєначальник, двічі Герой Радянського Союзу, заступник командувача Ракетних військ і артилерії Головного командування Сухопутних військ Збройних Сил України, кандидат воєнних наук.

Біографія

Василь Степанович Петров народився 5 березня 1922 року (за іншими даними 22 червня) у селі Дмитрівка Приазовського району Запорізької області у селянській родині.

У 1939 році, після закінчення Нововасилівської середньої школи призваний до лав Червоної армії Мелітопольським міським райвійськкоматом Запорізької області, вступив до Сумського артилерійського училища, яке закінчив у 1941 році. По закінченню училища отримав скерування до 92-ого окремого дивізіону, який дислокувався у місті Новоград-Волинський.

Друга світова війна

Початок німецько-радянської війни лейтенант Василь Петров зустрів старшим на батареї 92-го окремого артилерійського дивізіону, що дислокувався поблизу містечка Новоград-Волинський. Воював на Південно-Західному, Брянському, Воронезькому, Донському, 1-му Українському фронтах.

23 вересня 1943 року із запеклими боями батареї полку під командуванням капітана Василя Петрова першими з частин 32-ї окремої винищувальної протитанкової артилерійської бригади (40-а армія, Воронезький фронт) висадились на плацдарм на правому березі Дніпра в районі Переяслава. В тих боях виконувач обов'язків командира полку капітан Василь Петров внаслідок важкого поранення втратив обидві руки. За мужність і героїзм, виявлені при форсуванні Дніпра, йому, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 грудня 1943 року, було присвоєно звання Герой Радянського Союзу із врученням ордена Леніна й медалі «Золота Зірка» № 3504.

Після лікування в тамбовському шпиталі, незважаючи на втрату рук, вже через вісім місяців майор Василь Петров повернувся до строю і за наполяганням співслужбовців-фронтовиків його було призначено на посаду командира артилерійського полку.

У квітні 1945 року, за виключну сміливість, волю та вміння керувати особовим складом, що були виявлені в боях на території Німеччини, за утримання плацдарму на Одері в районі селища Ніскі (Німеччина) 19-20 квітня 1945 року, командиру 248-го гвардійського винищувального-протитанкового артилерійського полку (11-а гвардійська винищувально-протитанкова артилерійська бригада, 52-а армія, 1-й Український фронт) Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 червня 1945 гвардії майору Василю Петрову було вдруге присвоєно звання Герой Радянського Союзу (медаль «Золота Зірка» № 6091).

Подальші роки

Після війни Василь Степанович проходив службу у військах та штабах, був заступником командувача артилерії і ракетними військами округу Прикарпатського військового округу. У 1954 році він закінчив Львівський державний університет. Успішно захистив кандидатську дисертацію. Після розпаду СРСР займав посаду заступника командувача ракетних військ і артилерії Головного командування Сухопутних військ Збройних Сил України.

В березні 1994 року Указом Президента України генерал-полковника Василя Петрова було довічно залишено на військовій службі у Збройних силах України.

Автор книги «Минуле з нами». Київ, 1977 — 1979.

Помер 15 квітня 2003 року. Похований на Байковому кладовищі Києва.

Немає місць

    loading...

        Немає відносин не встановлено

        Не вказано події

        Ключові слова