Вадим Степанович Тікунов (8 квітня 1921 — 16 серпня 1980) — радянський державний діяч, дипломат, генерал внутрішньої служби 2-го рангу (відповідає генерал-лейтенанту). Міністр внутрішніх справ (далі — громадської безпеки) РРФСР, депутат Верховної Ради СРСР 7-го скликання.

Життєпис

Народився 8 квітня 1921 року в Симбірську.

В 1939-42 навчався в Алма-Атинському державному юридичному інституті.
З серпня 1942 — секретар Актюбінського обкому комсомолу, з 1944 в апараті ЦК ВЛКСМ Естонської РСР, з 1945 — секретар.

З 1947 — перший секретар Володимирського обкому ВЛКСМ, з 1951 — секретар Володимирського горкому ВКП(б), далі секретар обкому.

З червня 1952 — в апараті ЦК КПРС, завідувач сектором органів держбезпеки відділу адміністративних органів ЦК КПРС. З листопада 1958 — заступник завідувача відділом адміністративних органів ЦК КПРС.

З 1959 — в органах держбезпеки, з 28 серпня 1959 — заступник голови КДБ СРСР. З 25 липня 1961 — міністр внутрішніх справ РРФСР (з грудня 1962 — Міністерство охорони громадського порядку РРФСР).

В липні 1966 року, коли було створене Міністерство охорони громадського порядку СРСР, очікувалось, що його очолить Тікунов, проте у вересні 1966 року міністром був призначений Щолоков, близький до Брежнєва. А Тікунов був переведений на роботу в апарат ЦК КПРС.

З 1967 — член Комісії ЦК КПРС з виїздів за кордон, з 1969 — в МЗС СРСР. З жовтня 1969 — радник-посланець в посольстві СРСР в Румунії.

21 березня 1974 року призначений надзвичайним і повноважним послом в Верхній Вольті.

З 8 серпня 1978 року — надзвичайний і повноважний посол в Камеруні, надзвичайний і повноважний посланець 1-го рангу.

Кандидат в члени ЦК КПРС (1961-71). Депутат Верховної Ради СРСР 7-го скликання, депутат Верховної Ради РРФСР 6-го скликання (від Чечено-Інгуської АРСР).

Помер 16 липня 1980 року в Яунде (Камерун).

Нагороди

• орден Леніна (1961)
• інші нагороди