Станіслав Виспянський (пол. Stanisław Wyspiański; 15 січня 1869, Краків, Австро-Угорщина — 28 листопада 1907, Краків, Австро-Угорщина) — польський поет, драматург, живописець, дизайнер меблів та інтер'єрів. Будучи патріотично налаштованим письменником, створив серію символічних національних драм, пройнятих художньою філософією руху «Молода Польща». Виспяньський був одним з найвидатніших і різнобічних художників Європи свого часу. У творчості він вдало поєднував ідеї модерну з фольклорними та історичними мотивами. Неофіційно його називали «четвертим польським пророком» (поряд з польською «трійцею» поетів-пророків (Міцкевичем, Словацьким, Красиньський).

Дитинство

Станіслав Виспянський народився у родині Франтішека Виспяньського та Марії Роговської. Його батько був скульптором та тримав ательє на Вавельському пагорбі. Коли Станіславу виповнилося сім років, його мати раптово померла від туберкульозу. Будучи хронічним алкоголіком, батько не міг стати гідним опікуном для власного сина, і той був узятий на виховання своєю тіткою Йоанною Станкевич та її чоловіком Казимиром. Сімейство, що дало прихисток Станіславу, було заможним і належало до класу буржуазії, було активно залучене в інтелектуальну діяльність. Саме у будинку Станкевичів Виспяньський познайомився зі знаменитим живописцем Яном Матейко. Розгледівши в юному Станіславі великий талант, майстер дав йому перші уроки малювання. Пощастило Виспяньському і в плані загальної освіти. Він потрапив у середню школу святої Анни, де викладання велося напівзабороненою польською мовою та вчителі старанно намагалися прищепити своїм учням любов до рідної історії та літератури. Вихованцями цього навчального закладу були Люцьян Ридель, Станіслав Естрейхер і Генрик Опеньський, що стали згодом помітними фігурами культурного життя Кракова. Виспяньський під час свого навчання не демонстрував особливо видатних здібностей, проте, з самого початку проявив величезний інтерес до мистецтва та літератури. Тітка Йоанна згадувала згодом, як юний Станіслав постійно робив замальовки невеликих сільських будівель, тварин, рослин, старовинних обладунків та різноманітних елементів внутрішнього оздоблення будинку Станкевичів, що оточували його. Однією з перших проб молодого Виспяньського на літературному терені стала драматична інтерпретація знаменитої картини Яна Матейка «Стефан Баторій під Псковом».

Юнацтво

У 1887 Станіслав був зарахований на курси філософського факультету Ягеллонського університету, паралельно почавши свої заняття у краківській школі витончених мистецтв у професора Флоріана Цинку. Під час свого навчання в університеті, він відвідував лекції з мистецтва, історії та літератури. Завідувачем школою витончених мистецтв у той час бів Ян Матейко, який визнаючи великі можливості Виспяньського, запросив його взяти участь в оформленні інтер'єру церкви Св. Марії.

У період з 1890 по 1895 Виспяньський відвідав Італію, Швейцарію, Німеччину, Чехію та Францію. Саме перебування у Франції зробило вирішальний вплив на подальшу творчу долю Станіслава. У Парижі він відвідував заняття у приватному ательє Академії Колароссі. У зв'язку з тим, що плата за навчання виявилася Виспяньському не по кишені, він змушений був звернутися з проханням про субсидію. Під час свого перебування у Франції він також встиг познайомитися з Полем Ґоґеном. Разом вони відвідували паризькі художні музеї, де особливо сильно вразили Виспяньського картини П'єра Пюві де Шаванна. Також Станіслав приділив велику увагу театру, де став свідком постановок античних та шекспірівських трагедій. Цей досвід виявився безцінним під час роботи Виспяньського над власними п'єсами за мотивами стародавніх міфів — «Данило та Мелеагр» і «Повернення Одіссея». Паралельно Станіслав працював над кількома драматичними творами — «Королева польської корони», «Варшав'янка» та першою редакцією «Легенди». Остання п'єса була написана за мотивами відомої польської легенди про Варю та Саву. У серпні 1894 Виспяньський повернувся до рідного Кракова, де незабаром був залучений у модерністський рух. У той період художник розробив і взяв участь у створенні інтер'єру церкви францисканців. Ця робота вразила сучасників сміливим використанням хитромудрих мотивів, що буяють різноманітними рослинами, геометричними фігурами та геральдичними елементами. Задоволений результатом праць Виспяньського, настоятель церкви замовив йому кілька вітражів. Майстер і тут домігся величезного успіху, створивши чудові композиції: «Блаженна Саломея», «Рани Св. Франциска», «Бог-отець». Поміж іншого, Станіслав був удостоєний нагороди Польської академії мистецтв та наук за свій краєвид, що зображував Курган Костюшка. В якості живописця, дизайнера інтер'єру та поета Виспяньський активно співпрацював з краківським міським театром. Спочатку він працював над декораціями та сценографією, а потім виступив у ролі режисера-постановника декількох спектаклів.

Зрілі роки

У Кракові Виспяньський приєднався до співтовариству польських художників «Sztuka» (укр. "Мистецтво") та у середині 1898 був призначений художнім редактором тижневика «Życie» (укр. "Життя"). На жаль, перші драми Станіслава — «Легенда» (1897) та «Данило і Мелеагр» (1898) не отримали визнання літературних критиків. Лише вихід у світ «Варшав'янки» приніс її автору довгоочікуваний успіх. Театральна постановка цієї п'єси стала переломним етапом у літературній кар'єрі Виспяньського, і зробила його драматургом національного масштабу. Прем'єра «Варшав'янки» відбулася 2 липня 1901, а головну роль Марії виконала знаменита краківська актриса Хелена Моджеєвська. Протягом 1899 — 1900 були опубліковані ще дві п'єси Виспяньського: «Протесілай та Лаодамия» та «Лелевель». В останньому творі автор вступив у полеміку з апологетами романтичного бачення історії. У 1900 Виспяньський одружується на Теодорі Питко, майбутній матері чотирьох його дітей. У листопаді того ж року він був присутній на весіллі свого друга Люцьяна Риделя, яке відбулася у селищі Броновіце, що знаходилося неподалік від Кракова. Враження від цієї події були покладені в основу знаменитого твору «Весілля». У ньому Виспяньський дотепно висміював вади сучасного йому польського суспільства. «Весілля» змінила Виспяньського, який до цього був у міру успішним письменником та художником, що асоціювався з рухом «Молода Польща», а після перетворився на національного драматурга-провидця, чиє значення для польської літератури можна порівняти зі значенням Єйтса для ірландської, О'Ніла для американської або Метерлінка для бельгійської. Драма з усією глибиною та достовірністю показала невтішні реалії життя у Польщі та безсилля суспільства докорінно змінити ситуацію на краще. Незважаючи на всі старання цензури по можливості урізати тираж книги, «Весілля» було поставлене ​​у театрі і мало величезний успіх у публіки.

Після «Весілля» були опубліковані ще чотири п'єси, присвячені польської історії: «Звільнення», «Ахілл», «Болеслав Хоробрий» та «Легенда 2». Кілька наступних років Виспяньський присвятив працям над виданням драм «Скалка» та «Повернення Одіссея», паралельно працюючи над польським перекладом «Сіда» Корнеля та «Заїри» Вольтера.

У 1906 Виспяньський став професором краківської Академії витончених мистецтв, а також увійшов до складу міської ради. В останні роки життя здоров'я Станіслава помітно похитнулося, і він був змушений пройти курс лікування в Римануві та Бад-Халлі. Після цього Виспяньський оселився в невеликому будинку в селищі Венгжце, де і помер від невиліковного на той час сифілісу. Його похорони відбулися у Кракові та перетворилися на національну маніфестацію. Тіло Виспяньського було поховано у Пантеоні заслужених громадян, розташованому у церкві Святого Станіслава.

Творча спадщина

Талант Виспяньського був неймовірно різнобічним. Крім своїх літературних праць він залишив після себе безліч малюнків, живописних та пастельних зображень з видами рідного Кракова, власних портретів та людей, що його оточували, різноманітні ілюстрації та графічні роботи. Виспяньський розробив дизайн цілого ряду вітражів та розписів для церков, а також створив проект реконструкції Вавельського замку, так і не втіленого в життя.

Малюнки, такі як автопортрет 1890 та шляхові нариси Європи та Польщі - найяскравіші його роботи. Особливий інтерес викликає гербарій Виспяньського — серія чудових малюнків різноманітних рослин. Як художник, Станіслав віддавав перевагу пастельним малюнку; перші роботи у цій техніці з'явилися у період між 1890 і 1894. Головними персонажами картин Виспяньського були члени його родини, друзі та колеги-художники. Дуже часто Станіслав зображував своїх дітей в різних побутових ситуаціях, під час сну або годування:

• Хеленка, 1900, пастель, Національний музей у Кракові
• Сплячий Стась, 1902, пастель, Сілезький музей у Катовіце
• Сплячий Метек, 1904, пастель, Художній музей у Лодзі
• Материнство, 1905, пастель, Національний музей у Кракові
• Дружина художника з сином Стасем, 1904, пастель, Верхнесилезский музей в Битомі

Виспяньський зобразив на полотні багатьох своїх приятелів та художників, серед яких Казимир Левандовський, Яцек Мальчевський, Еліза Пареньская, сім'я Кришталовичів, Людвік Сольський, Ірена Сольська, Ян Станіславський. Його пензлю також належить багато пейзажів з видами краківського парку Планти, річки Вісли й її притоки Рудави, котеджів у Грембово. Наприкінці життя Виспяньський зробив ряд замальовок Кургану Костюшка, який було видно з вікна його студії. Однією з його найяскравіших графічних робіт є афіша вистави «Там всередині» по Метерлінку.

Значне місце у творчості Виспяньського займав дизайн. Він є автором безлічі вітражів, поліхромних розписів та інтер'єрів. У співавторстві з одним Юзефом Мехоффером Виспяньський створив 36 вітражів для собору Св. Марії у Кракові, коли допомагав Яну Матейко у роботі над реставрацією будівлі. Творчий тандем виявився достатньо успішним, і крім іншого відзначився участю у конкурсі декораторського мистецтва у Парижі та розробкою зовнішнього вигляду завіси для театру ім. Юліуша Словацького у Кракові. Вже самостійно Виспяньський оформив францисканський костел рідного міста (знаменитий вітраж «Повстань»), створив замальовки вітражів із зображенням Св. Станіслава, Казимира III Великого та Генріха II Побожного для Вавельського собору (ці роботи були втілені у життя лише у 2005 — 2007 та виставлені у павільйоні Виспяньського), розробив дизайн виставкового залу Товариства любителів мистецтва (1904) та оформив сходи та коридор головного будинку Медичного товариства. У 1905 Виспяньський спільно з Владиславом Екельскім розробив проект грандіозної реконструкції Вавельського пагорба.

П'єси Виспяньського

• Варшав'янка (1898)
• Мелеагр (1899)
• Протесілай та Лаодамия (1899)
• Прокляття (1899)
• Судді (1900)
• Легіон (1900)
• Весілля (1901)
• Звільнення (1903)
• Болеслав Хоробрий (1903)
• Ахілл. Драматичні сцени (1903)
• Листопадова ніч (1904)
• Акрополь (1904)
• Нічні квіти (1906)
• Скалка (1907)
• Повернення Одіссея (1907)
• Сигізмунд Август (1907, нескінчена)