Сергій Петрович Трубецькой (29 серпня 1790 — 22 листопада 1860) — князь, декабрист, полковник, учасник Франко-російської війни 1812 року. Мемуарист.

Біографія

Батько — князь Трубецькой Петро Сергійович (14.07.1760 — 19.02.1817). Мати — Трубецька Дарья Олександрівна (†1796), Грузинська княжна. Виховувся вдома, з 1806 року слухав лекції у Московському університеті.

1808 — вступив до підпрапорщиком до лейб-гвардії Семенівського полку. 1810 — прапорщик. 1812 — підпоручник.

Брав участь у битвах при Бородіно, під Малоярославцем, Тарутине. Учасник закордонних походів руської армії 1813 — 1814 років. Поранений під Лейпцигом. 1813 — поручник. 1815 — призначений полковим скарбничим. 1816 — штабс-капітан. 1819 — капітан, призначений старшим ад'ютантом Головного штабу. 1822 — полковник, призначений черговим штаб-офіцером в 4 піхотний корпус (Київ).

Масон, член Ложі Трьох чеснот, до 1819 року — майстер цієї ложи. Член таємних декабристських організацій Союзу спасіння, Союзу благоденства (голова Корінної ради). Один із керівників Північного товариства. Співавтор « Маніфесту до руського народу». Під час підготовки повстання був обраний його диктатором. 14.12.1825 року на Сенатську площу не з'явився і в повстанні участі не брав.

Заарештований в ніч на 15 грудня 1825 року, приміщений до Олексіївського равеліну Петропавлівської фортеці. Засуджений по 1 розряду і по конфірмації 10 липня 1826 року — до каторжних робіт довічно. До Сибиру відправлений в кайданах. Прибув в Благодатний рудник 25 жовтня 1826 року, 10 вересня 1827 — відправлений до Читинського острогу, у вересні 1830 року прибув у Петровський завод У 1832 році срок каторги скорочено до 15 років, 1835 — до 13. В 1839 року переведений на поселення в с. Ойок Іркутської губернії.

В Петровському заводі Трубецькой розпочав вивчати грецьку мову, з 1832 року систематично здійснював метеорологічні спостереження і продовжував їх понад 20 років. В його записах аналізуються особливості природних явищ Східного Сибиру. Знаходячись на поселенні зайнявся сільским господарством: садівницивом і городництвом, вирощував навіть кукурудзу. Свій досвід в городництві розповсюджував середь місцевих селян. В 1854 року він і Поджіо Олександр Вікторович заснували на партнерських началах золотопромислову компанію. Розпочали розробку копалень в Манзурської волості Іркутської губернії, але невдало і у зв'язку зі збитками компания була ліквідована.

За амністією 26 серпня 1856 року повернені права дворянства, але без князівського титулу, він був дарований дітям особливим указом від 30 серпня 1856 року. Повернувся до Європейської частини Росії, мешкав у Москві з 1859 року.

Ще у Петровському заводі розпочав писати спогади. Помер у Москві, похований на кладовищі Новодівочого монастиря. Дружина — Трубецька Катерина Іванівна, послідувала за чоловіком до Сибіру.

Нагороди

• Орден святої Анни 4 ступеня.
• Орден святого Володимира 4 ступеня з бантом.
• Пруський орден За заслуги
• Кульмський хрест.