Сергій Володимирович Іллюшин (18 (30) березня 1894, д. Ділялево, Вологодська губернія — 9 лютого 1977, Москва) — видатний радянський авіаконструктор. Тричі Герой Соціалістичної Праці (1941, 1957, 1974), семиразовий лауреат Сталінської премії, генерал-полковник-інженер (1957), академік АН СРСР (1968).

Народився 18 (30) березня 1894 року в д. Ділялево Вологодської губернії в родині селянина-бідняка Володимира Івановича Іллюшина та його дружини Ганни Василівни. У сім'ї Ільюшиним було одинадцять дітей, з них вижили і виросли дев'ять (два хлопчики померли в дитинстві). Сергій був наймолодшим.

21 вересня 1921 був зарахований до Інституту інженерів Червоного Повітряного Флоту (з 1922 — Військово-повітряна академія імені Жуковського). Брав активну участь у роботі гуртка планеристів Майстерень важкої і облогової артилерії.

В 1923 у С. В. Ільюшин спроектував свій перший планер «Мастяжарт» (АВФ-3), побудував його разом з учасниками гуртка і взяв участь у Першому Всесоюзному зльоті планеристів в Коктебелі в листопаді 1923 року. Пізніше спроектував і збудував планери «Рабфаковець» (АВФ-4) (1924), «Мастяжарт-2» (АВФ-5) (1924). Четвертий планер «Москва» (АВФ-21) (1925) брав участь в Ренських змаганнях планеристів в Німеччині в серпні 1925 року.

Закінчивши Академію і захистивши дипломний проект (присвячений розробці літака-винищувача), наказом Реввійськради СРСР № 750 за 1926 рік С. В. Ільюшин було присвоєно звання військового інженера-механіка Повітряного Флоту.

З червня 1926 по листопад 1931 працював головою літакової секції Науково-технічного комітету ВПС, де займався вивченням світового досвіду літакобудування, розробкою тактико-технічних вимог до нових літаків. Під керівництвом Іллюшина були складені технічні вимоги до деяких літаків Миколи Полікарпова (в тому числі до У-2), Андрія Туполєва, Дмитра Григоровича. Також в 1930-31 роках Іллюшин працював помічником начальника Науково-випробувального інституту ВПС з науково-технічної частини.

Влітку 1931 Іллюшин написав рапорт з проханням про переведення в авіаційну промисловість і з листопада 1931 по січень 1933 очолював конструкторське бюро Центрального Аерогідродинамічного інституту ЦАГІ.

В кінці 1932 а Іллюшин запропонував розділити конструкторське бюро ЦАГІ на дві самостійні структури: ЦКБ авіазаводу № 39 ім. В. Р. Менжинського для будівництва легких літаків і конструкторський відділ ЦАГІ, що займається розробкою важких літаків. Пропозиція була підтримана начальником Глававіапрома Петром Барановим і наркомом важкої промисловості Григорієм Орджонікідзе.

Наказом Глававіапрома від 13 січня 1933 рік а було організовано Центральне конструкторське бюро (ЦКБ) авіазаводу ім. В. Р. Менжинського, начальником якого був призначений Іллюшин. Одночасно Іллюшин керував конструкторською бригадою № 3. У вересні 1935 рік а бригада Іллюшина була перетворена в Дослідне конструкторське бюро авіазаводу ім. В. Р. Менжинського, а Іллюшин став Головним конструктором ОКБ.

Первістком Ільюшінского ОКБ став експериментальний бомбардувальник ЦКБ-26. 17 липня 1936 Володимир Коккінакі встановив на цьому літаку перший радянський світовий авіаційний рекорд (висоти підйому вантажу), офіційно зареєстрований Міжнародної авіаційної федерацією (ФАІ).

Пізніше в ОКБ Ільюшина були створені бомбардувальники ДБ-3 (Іл-4), які здійснили ряд нальотів на Берлін в серпні-вересні 1941, а також «літаючий танк» — штурмовик Іл-2, наймасовіший літак СРСР в Великій Вітчизняній війні.

З 1943 ОКБ Іллюшина приступає до розробки пасажирських літаків. Серія цивільних Ілів почалася з Іл-12. За ним пішли Іл-14, Іл-18, Іл-62. Останнім літаком, розробленим під керівництвом Іллюшина, став Іл-62 — флагман Аерофлоту 1960-х — 1970-х років.

Влітку 1970 рік а С. В. Ільюшин у зв'язку з хворобою склав з себе обов'язки керівника ОКБ (наказ міністра авіаційної промисловості СРСР П. В. Дементьєва № 378/К від 28.07. 1970), проте він залишався членом Науково-технічної ради і консультантом.

Помер С. В. Ільюшин в Москві 9 лютого 1977 ріку на 83-му році життя. Похований на Новодівочому цвинтарі.