Семе́н Миха́йлович Будьо́нний (13 (25) квітня 1883, станиця Платовська (нині Будьонівська) — 26 жовтня 1973, Москва) — воєначальник СРСР. Один з перших Маршалів Радянського Союзу (1935), повний Георгіївський кавалер. Учасник збройної інтервенції в Україну 1917-1921. Голова Товариства радянсько-монгольської дружби.

Походження

Народився на хуторі Козюрін станиці Платовська (Будьонівська) нині Ростовської області Російської імперії 25 квітня (за старим стилем 13 квітня) 1883, в багатодітній родині селянина-батрака Донської області. В дитинстві батрачив. Можливо, предки мають українське коріння: «буденний» - повсякденний, звичайний.

Російсько-японська війна 1904—1905, Перша Світова війна та Громадянська війна

Почав службу в царській російській армії в 1903 році в козачому полку. Служив строкову службу в Приморському короля данського Хрістіана IX драгунському полку, там же залишився на надстрокову.

Брав участь в російський-японській війні 1904—05 років у складі 26-го Донського козачого полку в Маньчжурії.

В 1907 — як найкращий наїзник полку, відправлений до Петербургу, у Вищу кавалерійську офіцерську школу на річні курси для нижчих чинів, які закінчив у 1908 році. До 1914 року продовжував служити в Приморському драгунському полку.

Хоробро бився на фронтах Першої світової війни (1914—1918), був старшим унтер-офіцером 18-го Северського драгунського полку на німецькому, австрійському і кавказькому фронтах, був нагороджений за хоробрість царськими Георгіївськими хрестами чотирьох ступенів і чотирма медалями. Був кілька разів поранений.

Першого Георгіївського хреста 4-го ступеня був позбавлений судом за рукоприкладство до старшого рангом. Знову отримав хрест 4-го ступеня на турецькому фронті, в кінці 1914 року. Хрест 3-го ступеня отримав в січні 1916 року за участь в атаках під Менделіджем. У березні 1916 року Будьонний нагороджений хрестом 2-го ступеня. У липні 1916 року він отримав Георгіївський хрест 1-го ступеня, за те, що з чотирма товаришами привів 7 турецьких солдатів.

Влітку 1917 разом з Кавказькою дивізією прибув в місто Мінськ, де був вибраний головою полкового комітету і заступником голови дивізійного комітету. У серпні 1917 року брав участь в керівництві роззброєнням ешелонів корніловських військ в Орші. Після Жовтневого перевороту 1917 повернувся на Дон, в станицю Платовську, де був вибраний членом виконавчого комітету Сальського окружної Ради і призначений завідуючим окружним земельним відділом.

У роки Громадянської у лютому 1918 року Будьонний створив власний кінний загін, що діяв проти білогвардійців на Дону. Цей загін згодом переріс у полк, бригаду, а потім в кавалерійську дивізію, що впроваджувала режим більшовиків під Царицином в 1918 — початку 1919 роках. У другій половині червня 1919 року в Червоній Армії було створено перше крупне кавалерійське з'єднання — Кінний корпус під командуванням Будьонного, що зіграв у серпні 1919 року вирішальну роль в розгромі у верхів'ях Дону основних сил Кавказької армії генерала Врангеля, У Воронезько-Касторненськой операції 1919 року разом з дивізіями 8-ої армії здобув перемогу над козачим корпусом генерала К. К. Мамонтова та козачим корпусом українського походження під командуванням генерала А. Г. Шкуро. Частини корпусу Будьоного зайняли місто Вороніж, закривши 100-кілометровий пролом в позиціях військ Червоної Армії на Москву, зайнятої більшовиками.

19 листопада 1919 року командування Південного фронту підписало наказ про перейменування Кінного корпусу в Першу кінну армію. Командувачем цієї армії був призначений Будьонний. Перша кінна армія, якою він керував до жовтня 1923 року, зіграла важливу роль у запровадженні більшовицького режиму на території України під час Українсько-більшовицької війни 1917—1921рр. Після успіхів над військами Денікіна у Криму і Врангеля у Північній Таврії, армія Будьоного була розгромлена в боях з армією Пілсудського у Радянсько-польській війні. Під час відступу Першої Кінної армії її підрозділи займалися погромами в Україні, за що біля 200 червоноармійців було розстріляно.

Міжвоєнний період

У 1921—23 роках Будьонний — член РВР, а потім заступник командувача Північно-Кавказького військового округу. Провів велику роботу з організації і керівництва кінними заводами, які в результаті багаторічної роботи вивели нові породи коней, — будьонівську і терську.

У 1923 році Будьонний став «хрещеним батьком» Чеченської автономної області: надівши шапку бухарського еміра, з червоною стрічкою через плече, він приїхав у Урус-Мартан і за декретом ВЦВКа оголосив Чечню автономною областю.

У 1923 році Будьонний призначається помічником головкому Червоній Армії з кавалерії і членом РВР СРСР. У 1924—1937 роках він інспектор кавалерії Червоної армії.

У 1932 році закінчує Військову академію ім. Фрунзе.

22 вересня 1935 року «о проходженні служби командним і начальницьким складом Червоної армії» були запроваджені персональні військові звання. У листопаді 1935 року ЦВК та Раднарком СРСР присвоїли п'яти найбільшим радянським воєначальникам нове військове звання «Маршал Радянського Союзу». У їх числі був Будьонний.

На лютнево-березневому (1937) пленумі ЦК РСДРП при обговоренні питання про М. І. Бухаріна і А. І. Рикова виступив за їх виключення з партії, «віддання під суд і розстріл», в травні 1937 при опиті про виключення з партії М. М. Тухачевського і Я. Є. Рудзутака написав: «Безумовно, за. Потрібно цих мерзотників страчувати». Увійшов до складу Спеціальної судової присутності Верховного суду СРСР, яке 11 червня 1937 розглянуло справу так званої «військово-фашистської змови» і засудило воєначальників до розстрілу.

З 1937 по 1939 роки Будьонний командував військами Московського військового округу, з 1939 року — член Головної військової ради НКО СРСР, заступник наркома, з серпня 1940 року — перший заступник наркома оборони СРСР. Будьонний перебільшував роль кавалерії в майбутній війні, але в той же час виступав за технічне переозброєння армії, ініціював формування кінно-механізованих об'єднань.

Радянсько-німецька війна

Під час війни Сталіна з Гітлером входив до складу Ставки Верховного Головнокомандування, командував групою військ армій резерву Ставки (червень 1941 року), потім — головком військ Південно-західного напряму (10 липня — вересень 1941 року), командувач Резервним фронтом (вересень — жовтень 1941 року), головком військ північно-кавказького напряму (квітень — травень 1942 року), командувач Північно-Кавказьким фронтом (травень — серпень 1942 року).

За наполяганням Будьонного радянське командування літом 1941 приступило до формування нових кавалерійських дивізій, до кінця року було додатково розгорнене понад 80 кавалерійських дивізій легкого типу. У липні-вересні 1941 року Будьонний був головнокомандуючим Південно-західного напряму (Південно-Західний і Південний фронт), що стояли на шляху німецької атаки на сталінську зону окупації України. Поставлене йому завдання по стримуванню ударних сил німецької армії Будьонний провалив. Вже у вересні він відправив телеграму до Ставки з пропозицією відвести війська з-під загрози оточення, за що був усунений з посади головнокомандувача Південно-західним напрямом Сталіном і замінений на Тимошенка. Потім Будьоного призначено командувачем Резервним фронтом (вересень-жовтень 1941), головкомом північно-кавказького напряму (квітень-травень 1942) та командувачем Північно-Кавказьким фронтом (травень-серпень 1942 року).

З січня 1943 року — командувач кавалерією Радянської Армії, а в 1947—1953 роках одночасно — заступник міністра сільського господарства СРСР з конярства.

З травня 1953 року по вересень 1954 року, у зв'язку зі смертю Сталіна, Будьонного було переведено в ранг інспектора кавалерії.

Громадська діяльність

Указами Президії Верховної Ради СРСР від 1 лютого 1958 року, 24 квітня 1963 року і 22 лютого 1968 року удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Член ЦК КПРС в 1939—52 роках (кандидат в 1934—39 роках і 1952—73 роках). Член ВЦВК і ЦВК СРСР. Депутат Верховної Ради СРСР 1—8-го скликань, з 1938 року член Президії Верховної Ради СРСР.

Був головою товариства радянсько-монгольської дружби.

Помер на 91-му році життя, 26 жовтня 1973 року в Москві від крововиливу в мозок. Похований на Червоній площі в Москві біля Кремлівської стіни.

Нагороди

Російська імперія

• Георгіївським хрестом чотирьох ступенів (повний бант)
• Георгіївською медаллю чотирьох ступенів (повний бант).

СРСР

• Герой Радянського Союзу
  
  1. 1 лютого 1958 № _
  2. 24 квітня 1963 № _
  3. 22 лютого 1968 г. № _
• орден Леніна
  1. 23 лютого 1935 № 881
  2. 17 листопада 1939 г. № 2376
  3. 24 квітня 1943 № 13136
  4. 21 лютого 1945 № 24441
  5. 24 квітня 1953 № 257292
  6. 1 лютого 1958 № 348750
  7. 24 квітня 1958 № 371649
  8. 24 квітня 1973,
• орден Червоного Прапора
  1. 29 березня 1918 № 4150
  2. 13 березня 1919 № 390/2
  3. 22 лютого 1923 № 100/3
  4. 8 січня 1930 № 42/4
  5. 3 листопада 1944 № 2/5
  6. 24 червня 1948 № 299579
• орден Суворова I-го ступеня
  1. 22 лютого 1944 № 123

• • Орден Червоного Прапора Азербайджанської РСР (29 листопада 1929),
  • Орден Трудового Червоного Прапора Узбекської РСР (19 січня 1930).

• Почесна зброя
  1. Почесна революційна зброя — шашка з орденом Червоного Прапора на ефесі (20 листопада 1919),
  2. Почесна революційна зброя — пістолет (маузер) з орденом Червоного Прапора на руків'ї (01.1921),
  3. Почесна зброя із золотим зображенням Державного герба СРСР (22 лютого 1968)

Медалі

• • Медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна»
  • Медаль «За оборону Москви»
  • Медаль «За оборону Одеси»
  • Медаль «За оборону Севастополя»
  • Медаль «За оборону Кавказу»
  • Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945»
  • Медаль «Двадцять років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945»
  • Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
  • Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
  • Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»
  • Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
  • Медаль «В пам'ять 800-річчя Москви»
  • Медаль «В пам'ять 250-річчя Ленінграда»

Монголія

• • орден Сухе-Батора (2)
  • орден Бойового Червоного Прапора 1-го ступеня (1936)