Роман Санґушко — князь гербу Погоня Литовська (*1537 — †12 травня 1571) — руський магнат, князь, староста житомирський у 1557–1571 роках, Речицький (від 20 березня 1568 р. до 1571 р.), воєвода брацлавський у 1566–1571 роках, польний гетьман литовський у 1567–1571 роках.

Життєпис

Молоді роки

Походив з родини Санґушків. Син старости вінницького, брацлавського, володимирського, маршалка волинського Федора Андрійовича Санґушка й Ганни Бранкович. Освіту здобув при королівському дворі короля Польщі Сиґізмунда II Авґуста. Виховувався при королівському дворі.

Військова служба, державна діяльність

У 1555-56 р. воював разом з почтом проти московитів під командою Миколи радзивілла Рудого, потім Василя Костянтина Остозького. В жовтні 1556 залишив табір у Дедеркалах за дозволом В. К. Острозького. У 1557 році отримує універсал від короля на староство у м. Житомир (перед 20 лютого), де починає укріплювати фортецю для кращого захисту від московських військ, організовує низку вдалих захисних кампаній проти кримських татарів. На виправу інфляндську послав зібрану собою роту, сам залишився в Житомирі стерегти замок, вербувати нову залогу. В січні 1558 р. під командою Григорія Ходкевича вирушив проти татарів, які пройшли між Хмільником та Вінницею до Меджибожа, звідки почали повертатись з ясиром.

Весною 1558 р. молодший брат Ярослав під час перебування Романа на замку в Житомирі поїхав до Вільнюса домагатися покарання винних в смерті брата Дмитра (21.березня була написана скарга). 21 квітня король склав позов на Беату Косьцєлєцку як на винну в цьому — це було посмертною реабілітацією брата. завдяки 2-м братам було вмуровано таблицю з епітафією в костелі Яромежа.

У 1563 році брав участь у переможній битві литовських військ біля містечка Чашники (сучасна Вітебська область Білорусі) над московським військом на чолі із князем Пєтром Шуйскім.

Під час перебування на посаді брацлавського воєводи (1566–1571) присвятив багато часу розбудові фортифікаційних укріплень, здійснив ряд вдалих оборонних операцій від навал кримських татарів.

У 1567 році призначається польним гетьманом литовським. Протягом 1567–1568 рр. прославився перемогами над військами московського царя Івана IV Грозного під час Лівонської війни (1558–1583). Так, у 21 червня 1567 року він завдав поразки московським військам на чолі із князем Пєтром Оболєнскім-Сєрєбряним у другій битві при Чашніках. Згодом неподалік фортеці Ула завдав поразки воєводам Осипу Щербатому та Юрію Боратинському.

Виступав спочатку разом з Олександром Чарторийським, Андрієм Вишневецьким, Костянтином Вишневецьким, Андрієм Капустою противником Люблінської унії 1569 року, згодом став її прихильником, мотивуючи це необхідністю збереження незалежності Литовської держави, оскільки дедалі зростала загроза від Московського царства. Підписав Люблінську унію із застереженням, щоб усі привілеї брацлавської і волинської шляхти було збережено.

У подальшому активно брав участь у Лівонській війні, водночас активно цікавився внутрішніми справами створеної Речі Посполитої.

В 2-й половині лютого 1571 р. разом з В. К. Острозьким пребував у Камені-Каширському, де мали реалізувати заповіт Лева Сангушка, весною обидва були в Польщі. Повертався з Варшави разом з В. К. Острозьким, щоб допомогти йому в процесі через замок у Тарнуві. В дорозі захворів, до нього король послав свого лікаря Руперта Фінка. 10 травня написав заповіт. Помер 12 травня 1571 року у м. Ружани, повертаючись після засідання сейму у Варшаві. Згідно із заповітом, був похований у родинному монастирі (церкві) в Мильцях на Волині. Шимон Старовольскі вказував на його епітіфію в костелі Бодзентина, де, певно, тимчасово був похований.

Власність

Мав двір у Вінниці з селами Літин, Пултавці, Салаші (1566); Чорногород (Чорногородок) і села Козленичі, Руди, Бруховичі (1567 р., мусів її викупити за 4 000 кіп литовських грошей від Фальчевських) в Луцькому повіті, Річицьке староство (1568 р.).

Сім'я

Дружина — Олександра Григорівна Ходкевич, донька київського воєводи, великого гетьмана литовського Г. Ходкевича. Діти:

• Федір
• Олександра
• Федора (Теодора) — дружина: 1) підляського воєводи Станіслава Радзиміньського; 2) князя Олександра (Фридерика) Пронського; 3) брест-куявського воєводи Анджея Лещинського.