Гурик Роман Ігорович - протестувальник Євромайдану, студент факультету філософії, Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Народився 2 жовтня 1994 року. Брав участь в подіях Євромайдану.

Загинув під час загострення протистояння від пострілу снайпера в скроню. Дата й час смерті в інтернет-джерелах наразі суперечливі. Останній запис на персональній сторінці в соціальній мережі «ВКонтакті»: «зараз або ніколи. всі на грушевського. на смерть.»

У соціальній мережі дівчина, яка робила усе можливе, щоб врятувати життя юнака, поділилася спогадами про останні хвилини життя хлопця:

«Поки я притримувала його руку, щоб поставити капельницю, він безтями, рефлекторно, інстинктивно (так як він був в комі через тяжку травму) стиснув мої пальці в своїй долоні. Я ніколи не забуду цю, свого роду, спробу втриматися за життя. Ніколи не забуду це останнє рукостискання. Червоний хрест та мітингуючи, які заносили його на носилках в карету швидкої допомоги, кричали «Тримайся! Героям Слава!!!». Наша влада не варта цих юнаків, наших ГЕРОЇВ. Героям Слава! Ромі Слава! Посмертно.»

 »

Поховання відбулося 24 лютого в Івано-Франківську. З Народного дому «Просвіта», де впродовж кількох днів прощалися із загиблим юнаком, труну з тілом Романа Гурика принесли під адміністративну будівлю на вулиці Грушевського, студенти обривали пелюстки квітів, устеляючи ними шлях герою. Гімн «Небесної сотні» «Пливе кача» лунав упродовж всієї похоронної процесії. Було море сліз… Місто паралізував смуток… Роман Гурик у вишитій сорочці, загорнутий двома прапорами — повстанським та державним, неначе спить. Духовенство на чолі з митрополитом Івано-Франківської єпархії Української греко-католицької церкви Володимиром Війтишином відправило панахиду. По її закінченні багатотисячна процесія вигукувала: «Герой!», «Герої не вмирають!». Із цими словами тіло юнака понесли до катедрального собору, де відбулася поминальна Служба Божа.

Далі похоронна процесія, яка складалася із кільканадцятьох тисяч людей, попрямувала вулицею Мазепи до Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, де навчався юнак. Молодь скандувала: «Честь і слава героям Станіслава!», «Честь і слава Гурику Роману!», «Україна — понад усе!». "Слава «Небесній сотні!»… Альма-матер зустріла свого героя тисячами лампадок, котрі студенти тримали в руках. Наступна зупинка — меморіальний сквер, в якому й поховали Романа, поруч із іншими галицькими героями — січовими стрільцями.

«

— , щоб усі почули, за що полягла наша дитина, — наголосив батько Романа Гурика Ігор. — Він поїхав до Києва, щоб зробити нашу Україну світлою, щоб в Україні панувало добро, не було зла, щоб люди одне одного поважали і щоб ніколи не йшли одне на одного зі зброєю. Тільки заради цього він поїхав до Києва і там зложив свою голову за нас з вами, за нашу вільну Україну.

Міський голова Івано-Франківська, виступаючи перед багатотисячною громадою, розповів про рішення міської влади, одноголосно підтримані активістами Майдану. Нову вулицю Проектну, яка йде від вулиці Мазепи до Південного бульвару, назвуть іменем Романа Гурика. Площу перед «білим домом» також перейменують на площу Героїв Майдану.

13 березня 2014 року в Івано-Франківську з'явилася Вулиця Романа Гурика.