Петро́ Юхи́мович Вескляро́в (справжнє прізвище - Вескляр; * 28 травня (10 червня) 1911, Тальне, Київська губернія, Російська імперія — † 5 січня 1994, Київ, Україна) — радянський і український актор театру та кіно, телеведучий («дід Панас»). Заслужений артист України (1973).

Біографія

Дитячі літа минули у т. зв. «комуні» в Здобутку (околиця Тального). Акторську діяльність розпочав у місцевому драмгуртку.

1932—1940 — актор Черкаського робітничо-селянського театру, начальник та художній керівник клубу на станції Гребінка.

1941 — призваний у військовий театр Південно-Західного фронту, потрапив у полон, але втік. Згодом потрапив до окупованого гітлерівцями Києва, влаштувався на роботу на залізниці, де організував драматичний гурток. 1946 року був скерований до Луцька — у Волинський український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка, де працював до 1959-го.

У Луцьку одружився із секретаркою театру Галиною, де народився його син Богдан.

1959—1982 — на Київській кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка.

З 1962 р. у ролі діда Панаса розповідав на Українському радіо «вечірню казку» для дітей (перед тим Вескляров працював у цій ролі на підміні іншого актора, якого згодом замінив цілком).

1964—1988 — у ролі діда Панаса вів на Українському телебаченні програму «На добраніч, діти».

Українська вишиванка Весклярова часом дратувала керівництво телебачення, його подекуди звинувачували в націоналізмі, а в 1970-х рр. кілька разів навіть намагалися замінити. Але від цієї ідеї довелося відмовитися під тиском обурених телеглядачів.

Похований у колумбарії Байкового кладовища. Вдова виїхала до США, перед тим передавши кіноплівки з записами «діда Панаса» братам Капрановим.

Ролі в театрі

• Микола Задорожний («Украдене щастя» Івана Франка).
• Командор («Камінний господар» Лесі Українки).
• Городничий («Ревізор» Миколи Гоголя).
• Монтанеллі («Овід» Войнич).

Цікаві факти

• Значного поширення набула легенда про те, що, будучи ведучим дитячої програми «На добраніч, діти», яка йшла у прямому ефірі, дід Панас завершив програму такою реплікою: «Отака х...ня, малята…». Речових доказів про те, що таке сталося, немає (з архівів телебачення вдалося зберегти лише одну плівку), свідчення ж свідків є суперечними. Наприклад, колишній колега Весклярова з телебачення журналіст Володимир Заманський цей факт заперечував, а диктор УТ Світлана Білоножко - підтверджує.

Фільмографія

• 1959 — «Олекса Довбуш» — дід Петрія
• 1959 — «Іванна» — Панас Голуб
• 1960 — «Кров людська — не водиця»
• 1960 — «Прощавайте, голуби!»
• 1960 — «Народжені жити»
• 1960 — «Роман і Франческа»
• 1961 — «Здрастуй, Гнате!»
• 1961 — «Лісова пісня» — дядько Лев
• 1962 — «У мертвій петлі»
• 1963 — «Люди не все знають»
• 1965 — «Гадюка» — Рижков
• 1965 — «Хочу вірити»
• 1967 — «Циган»
• 1967 — «Вій» — пан ректор
• 1968 — «Великі клопоти через маленького хлопчика»
• 1969 — «Падаючий іній» — Костас
• 1970 — «Севастополь»
• 1971 — «Відвага»
• 1971 — «Серце Бонівура»
• 1973 — «До останньої хвилини»
• 1975 — «Юрчині світанки»
• 1977 — «Єралашний рейс»
• 1979 — «Забудьте слово "смерть"»