Струве Петро Бернгардович (рос. Стру́ве Пётр Бернга́рдович, *26 січня (7 лютого) 1870 р., м. Перм — †26 лютого 1944 р., м. Париж) — російський громадський і політичний діяч, економіст й публіцист, історик та філософ. Російський представник легального марксизму, який виступав проти ідеології народництва.

Життєпис

У 1895 р. закінчив Петербурзький університет, редагував журнали «Новое слово», «Начало», брав участь у складанні Маніфесту на І з'їзді РСДРП.

У роки революції 1905—1907 рр. став визначним представником конституційно-демократичної партії Росії, редактором її органу «Русская мысль».

У 1906—1917 рр. викладав у Петербурзькій політехніці, депутат другої Державної Думи Російської імперії в 1906 р.; почесний член, академік Російської АН (1917).

Після Жовтневого перевороту 1917 р., під час громадянської війни в Росії 1917—1922 рр. став учасником «Білого руху», був міністром закордонних справ в уряді Врангеля П. М. (визнаного у Франції), був членом уряду Півдня Росії на чолі з Денікіним А. І..

Струве був противником так званої «Жовтневої революції» й влади більшовиків. Перебуваючи на засланні, він був видатним критиком Радянського Союзу.

Від 1921 р. — в еміграції, став лідером антирадянського її крила.

Репресований владою Третього Рейху. Похований на цвинтарі Сент-Женев'єв-де-Буа.

У своїй творчості пройшов еволюцію від соціально-демократичного до лівого лібералізму, був автором численних творів, співавтором збірників «Вехи» й «Из глубин». Він вперше здійснив спроби внести в марксизм ідеї неокантіанства. Виступав проти революції, протиставляючи їй шлях реформ.