Оріа́на Фалла́чі (італ. Oriana Fallaci; *29 червня 1929, Флоренція, Італія — †15 вересня 2006, там же) — італійська журналістка, письменник, публіцист, в роки Другої світової війни — учасниця партизанського опору. Автор 12 книг, що розійшлися по світу сумарним накладом у 20 мільйонів примірників.

Зміст

Біографія

Народилася і виросла у Флоренції, в бідній сім'ї, під час війни брала участь в італійському опорі.

У 1950-ті—1960-х роках була кореспондентом журналу «Europeo» в Голлівуді. Її друзями і співрозмовниками були в різний час Кларк Гейбл і Ізабелла Росселіні, Мартін Скорсезе і Марія Каллас. Коли її запитали, в чому полягає секрет її успіху, вона відповіла, що ніколи не намагалася бути об'єктивною. «Кожне інтерв'ю, — говорить Фаллачі, — це мій автопортрет. Це дивна суміш моїх ідей, мого темпераменту, мого терпіння, всього того, що я вкладаю в свої питання. Якщо той, у кого я беру інтерв'ю, відмовляється співробітничати, він стає покручем, фашистом, ідіотом».

Її називали «найзнаменитішою письменницею Італії», а також «журналістом, якому ніхто у світі не може відмовити». За півстоліттям своєї кар'єри вона інтерв'ювала таких політиків і знаменитостей, як Генрі Кіссинджер, аятола Хомейні, Лех Валенса, Віллі Брандт, Зульфікар Алі Бхутто, Муаммар Каддафі, Федеріко Фелліні, Ден Сяопін, Ясер Арафат. В 2001–2004, проживаючи в Нью-Йорку, вона написала серію статей і книг з критикою ісламу та арабської культури, що викликали великий суспільний резонанс і суперечку. У 2005 була нагороджена золотою медаллю президента Італійської Республіки за заслуги в галузі культури.

Головні тези відстоювані Фаллачі

• європейська політика багатокультурності зазнала поразки, оскільки емігранти не асимілюються і не сприймають європейські цінності як очікувалось, більше того відверто вороже ставляться до культурних надбань західної цивілізації;
• західноєвропейські політики толерантно ставляться до відверто расистських і агресивних закликів лідерів деяких мусульманських громад у Західній Європі, зокрема до закликів винищення немусульман;
• політичні еліти проводять політику замовчування і ігнорування випадків реалізації подібних закликів — зокрема, вбивство Піма Фортейна і Тео ван Гога;
• західні інтелектуальні еліти здебільшого займають лівацькі, антихристиянські і водночас проісламські позиції, незважаючи на використання ісламськими активістами відверто жорстоких і брутальних практик (розстріли, відрубування голів, підриви вибухівки);
• європейські політики закривають очі на знущання над жінками в ісламських країнах;
• так званого поміркованого ісламу на практиці не існує;
• західні ЗМІ уникають теми «ісламського тероризму» і відвертої підтримки його з боку лідерів ісламських релігійних громад;
• пасивна політика яку проводять європейські еліти щодо ісламського екстремізму нагадує практику 1930-х років стосовно нацистського режиму.

Книги

• 1962 Пенелопа на війні
• 1975 Лист ненародженій дитині
• 1979 Людина (біографічний роман про Алекоса Панагуліса)
• 2001 Лють і гордість
• 2004 Сила розуму