Мико́ла Микола́йович Миклу́хо-Макла́й (Миклу́ха-Макла́й) (5 (17) липня 1846, село Язиково, Новгородська губернія — 2 (14) квітня 1888, Санкт-Петербург) — російський мандрівник українського походження; антрополог, етнограф, географ; дослідник народів Південно-Східної Азії, Австралії й Океанії; автор близько 160 наукових праць.

Був підданим Російської імперії, але майже все своє свідоме життя провів поза її межами, де й зробив свої знакові дослідження та відкриття. Походив з козацького роду Миклух.

Життєпис

Народився Микола Миколайович Миклуха 5 (17) липня 1846 року в селі Язикове Боровицького повіту Новгородської губернії (зараз село без постійного населення в Окуловському муніципальному районі Новгородської області) в родині інженера-залізничника Миколи Ілліча Миклухи. На той час батько Миколи Миколайовича був начальником будівництва ближньої ділянки Петербурзько-Московської залізниці та винаймав для родини кімнати в садибі Рождественське.

Хрещення Миколи відбулося 9 (21) липня 1846 року в Шегринській церкві Миколая Чудотворця священником Іоанном Смирновим. За деякими джерелами хрещеним батьком став Микола Іванович Рідігер (1792–1850) — боровицький поміщик, генерал-майор, учасник війни 1812 року, учасник битви при Бородіно, кавалер Ордена Святої Анни 4 ступеня.

Батько Микола Ілліч — українець, дворянин, родом із Стародуба Чернігівської губернії, його пращури — славнозвісні запорозькі козаки.

Мати, Катерина Семенівна, походила з мішаної родини зрусифікованого німця С. Ф. Беккера — лікаря, учасника війни 1812 року, підполковника у відставці та польської дворянки Лідії Шатковської.

Стосовно свого походження Миклухо-Маклай зробив нотатки на берегах рукопису нарису про своє життя і подорожі, який йому надав для ознайомлення Е. С. Томассен:

Мої предки родом з України, і були запорозькими козаками з Дніпра. Після анексії України Степан, один з членів родини, служив сотником (вище козацьке офіцерське звання) під командуванням генерала графа Румянцева і відзначився під час штурму турецької фортеці Очаків, указом Катерини II було надане дворянство…

1882 року мандрівник, перебуваючи в Австралії, прокоментував уживання титулу «барон», яким його нерідко нагороджували в пресі:

«Барон» — це недолуга спроба перекласти нам слово «благородний», колись зроблена в Єні. Російського титулу «барон» не існує; коли ви зустрінете когось із моїх співвітчизників з цим останнім титулом, то у нього виявиться грамота німецького, австрійського, данського або шведського походження; але родина Миклухо-Маклаїв іноземними титулами не володіє.
…Я не хочу, щоб вас вводив в оману помилковий переклад «барон». Називайте мене, будь ласка, або «Nikolai Nikolaewitsh Mikluho-Maklay», або «Nicholas de Miklouho-Maclay».

• Батько - Микола Ілліч Миклуха

•  

  Мати Катерина Семенівна Беккер (Миклуха)

•  

  Сергій Миколайович Миклуха

• Ольга Миколаївна Миклуха

• Володимир Миколайович Миклух

• Дружина Маргарет-Емма Робертсон (Миклухо-Маклай)

   

• Старший син Олександр-Нільс Миклухо-Маклай
  Молодший син Володимир-Аллан Миклухо-Маклай

Микола Миколайович мав трьох братів і сестру:

• старший брат — Миклуха Сергій Миколайович (1845–1895);
• молодші брати — 
  - Миклуха Володимир Миколайович (1853–1905) та 
  - Миклуха Михайло Миколайович (1856–1927);
• молодша сестра — Миклуха Ольга Миколаївна (1849–1880).

Інформація про шлюб Миколи Миклухи-Маклая та Маргарет-Емми Кларк, «The Sydney Morning Herald» від 5 березня 1884 року.

27 лютого 1884 року одружився в Сіднеї (штат Новий Південний Уельс, Австралія) за пресвітеріанським обрядом з Маргарет-Еммою Робертсон (вдовою есквайра Роберта Кларка) в резиденції батька нареченої «Кловеллі», сера Джона Робертсона. Шлюб благословив преподобний В. М. Вайт. З Маргарет мав двох синів — Олександра-Нільса (нар. 14 листопада 1884, резиденція «Вайомінг», Новий Південний Уельс) та Володимира-Аллана (нар. 29 грудня 1885 року, резиденція у Вотсон-Бей, Новий Південний Уельс).

Оголошення про смерть Миклухи-Маклая на засіданні Ліннеївського товариства Нового Південного Уельсу, 25 квітня 1888 року

Помер Миклухо-Маклай на лікарняному ліжку 2 (14) квітня 1888 року о 20-й годині 15 хвилин. Похований на Волковському кладовищі в Петербурзі 5 (17) квітня. Світова преса вийшла з численними заголовками телеграм і некрологами на смерть видатного мандрівника. 

25 квітня головуючий на чергових щомісячних зборах, президент Ліннеївського товариства Нового Південного Уельсу, професор Вільям Джон Стівенс (англ. William John Stephens) виголосив прощальне слово з приводу смерті Миклухи-Маклая:

Я повинен офіційно оголосити товариству про те, що кожен член вже знає за стовпчиками щоденної преси, — смерть дуже шанованого члена цього товариства — російського натураліста М. Миклухи-Маклая. Його кар'єра в Австралії не була дуже довгою, але достатньо довгою, щоб він став добре відомим нам усім, і його «Життя на північному узбережжі Нової Гвінеї» надало історію надзвичайно цікаву. Ми всі повинні дуже жалкувати про смерть людини, яка, як друг і колега багатьох сучасних дослідників, зробила дуже багато для зміцнення знань про нижчі форми тваринного життя.