Корф Микола Олександрович (2(14) липня 1834 р. — 13 листопада 1883 р.)- педагог і просвітитель, земський діяч, почесний член Женевської Академії наук, почесний член Петербурзького педагогічного товариства, а також Московського комітету письменності та Московського університету.

Біографія

Микола Олександрович Корф народився 2(14) липня 1834 р. у Харкові. Перші роки дитинства та життя і діяльність пов'язані з родовим маєтком у с. Нескучне Олександрівського повіту Катеринославської губернії (тепер Великоновосілківського району Донецької області)

М. О. Корф належав до знатного роду баронів Корфів, що походив із Вестфалії (Західна Німеччина). Представники цього роду були на російській службі з XVII ст. Наш М. О. Корф належав до тієї гілки цього роду, до якої належав Іоган-Альбрехт Корф, що був президентом Російської Академії наук (1734–1740), а також граф Модест Андрійович Корф — державний діяч, історик, директор С.-Петербурзької публічної бібліотеки ім. С.-Щедріна (1849–1861 рр.).

Після ранньої смерті батьків Микола Олександрович жив у родичів, навчався у різних навчальних закладах, а закінчував свою освіту у Олександрівському ліцеї Санкт-Петербурга, де раніше навчався разом з О. С. Пушкіним його дядько, вже згадуваний граф М. А. Корф. Характеризуючи здібності свого племінника, граф М. А. Корф якось висловив таку думку: «…ось це людина з нашої сім'ї, яка буде писати».

М. О. Корф став не тільки талановитим публіцистом і письменником з педагогічної тематики, а й активним земським діячем та плідним практиком на тогочасній ниві народної просвіти. Входячи до складу земської училищної ради Олександрівського (тепер м. Запоріжжя) повіту (1866–1872 рр.), він наполегливо займався створенням початкових шкіл і відкрив їх більше сорока у селах Катеринославщини. Це був новий тип сільської школи для народу, як її називали — «корфовська тризимка». У цих школах з трирічним терміном навчання уроки давалися одним вчителем зразу у трьох класах.

Для таких шкіл М. О. Корф розробив плани занять, навчальні підручники, методичні посібники для вчителів. У своєму домі в Нескучному він проводив перші вчительські з'їзди, а деякі молоді люди тут навчалися під керівництвом М. О. Корфа і готували себе до самостійної роботи вчителями у сільській школі. Підводячи підсумки своєї праці, він надрукував декілька звітів члена Олександрівської повітової училищної ради барона М. О. Корфа. Через велику практичну цінність цих звітів вони дуже швидко розходилися по багатьох губерніях колишньої Російської імперії.

17 липня 1882 р. у с. Нескучне М. О. Корф закінчив свої спогади «из пережитого». Підводячи деякі підсумки свого життя, відзначав: «Многое пережито…И все это пережито мною в провинции, в глуши доставшегося мне от матушки села в Новороссии, в котором я прожил безвыездно 13 лет при непрерывном общении со столицами и при переписке с 250 корреспондентами от Колы до Кутаиса, от Варшавы до Омска…» Допомагав він не тільки своїми творами, відповідями на численні листи, але й практичними діями. Серед земських діячів був прикладом доброчинності, безкорисливого вкладання, у тому числі і особистих, коштів у розвиток народної школи.

Така наполеглива демократична і безкорислива діяльність М. О. Корфа викликала вороже ставлення до нього з боку реакціонерів серед місцевих землевласників і серед владного чиновництва. У 1872 р. його було забалотовано на земських виборах і він мусив виїхати з улюбленого села в еміграцію до Швейцарії. Живучи тут до 1880 р., він не поривав зв'язків з Батьківщиною і продовжував свою педагогічну діяльність. І його не забували на Батьківщині, тому що педагогічні твори М. О. Корфа «Русская начальная школа», «Руководство к обучению грамоте по звуковому способу», «Наше школьное дело» перевидавались і були потрібні багатьом. А його книжка «Наш друг» (книга для читання у школі і вдома) була однією з найкращих для народної школи і ще за життя Корфа витримала 12 перевидань. Не забували й про те, як він створював у Олександрівському та Маріупольському повітах перші сільські бібліотеки при школах, якими користувались і діти, і дорослі селяни. Також М. О. Корф був серед перших у Росії, хто почав вивчати читацькі інтереси народу. У 1883 р. він надрукував типовий «Каталог народної бібліотеки», яким користувались ті земства, які у себе відкривали народні бібліотеки-читальні.

Після повернення М. О. Корфа з родиною у 1880 р. до своєї нескучненської садиби він продовжив педагогічну працю і активно пропагував відкриття недільних повторювальних шкіл. У ці, останні роки його життя М. О. Корфу довелося пережити ще одне переслідування, що було збуджене проти нього реакційними колами у пресі. Це було пов'язано з тим, що московська міська управа запросила його балотуватися на вакантну посаду завідувача місцевих народних училищ.

Пережиті нервові потрясіння дуже підірвали здоров'я М. О. Корфа. Автор його найдокладнішої біографії — М. Л. Пісковський писав: «13 ноября 1883 г. он умер в Харькове на руках любимой супруги от „окончательного истощения жизненных сил“, как определили врачи…»

Заслуги М. О. Корфа були відзначені ще за життя. У 1870 р. його було обрано почесним членом Петербурзького педагогічного товариства, а в 1871 р. — Московського комітету письменності та Московського університету. У 1873 р. Петербурзький комітет письменності нагородив його золотою медаллю. А під час перебування у Швейцарії він був обраний почесним членом Женевської Академії наук.

Про славні справи М. О. Корфа свідчать не тільки його педагогічні праці, а й нескучненський лісопарк серед степу, що насадили під його керівництвом місцеві селяни на березі річки Мокрі Яли. Тут, у лісопарку розташована садиба Корфа. На в'їзді до садиби стоїть будинок колишньої школи, побудованої за рішенням земства як школи «памяти ревнителя народного образования барона Н. А. Корфа» у 1895 р. за участю сім'ї видатного театрального діяча, зятя М. О. Корфа, Володимира Івановича Немировича-Данченка. І ця садиба протягом тридцяти років була пов'язана з творчою працею одного із засновників славнозвісного Московського художнього академічного театру.

Вшанування пам'яті

Про плідну і самовіддану педагогічну діяльність М. О. Корфа написані статті у багатьох академічних виданнях, починаючи з Але у нашому краї ім'я цієї людини дуже довго замовчувалося. І лише після 1980-х років сталися деякі зміни на краще.

У 1984 р. у с. Нескучному відбулася обласна наукова конференція, присвячена 150-річчю з дня народження М. О. Корфа.

У 1994 р. науково-практичну конференцію підготував Донецький обласний краєзнавчий музей. Про діяльність М. О. Корфа говориться у посібнику «Історія рідного краю», що побачив світ у 1998 р.

Садибу М. О. Корфа — Володимира Івановича Немировича-Данченка у с. Нескучне занесено у 1992 р. до «Державного реєстру національного культурного надбання України». І вона зберігається як «Пам'ятка історії та культури».

З цього ж року тут діє меморіальний музей В. І. Немировича-Данченка як відділ Донецького обласного краєзнавчого музею. У постійній експозиції музею представлені численні документи та речі, що розповідають про життя та самовіддану педагогічну і просвітницьку діяльність Миколи Олександровича Корфа. Багато дітей відвідують цей будинок-музей, який має свою неповторну ауру. Сподіваємось, що час та заплановані державною владою заходи по розвитку культури будуть працювати на користь справі музею та збереженню цієї унікальної пам'ятки на Донеччині.