Меморіал орлят (пол. Cmentarz Obrońców Lwowa — Цвинтар Оборонців Львова) — польський військовий меморіал у Львові.

Полеглі «Львівські орлята», учасники боїв проти ЗУНР (1918–1919) та проти більшовиків (1920), були поховані на «Цвинтарі захисників Львова», що становить частину Личаківського кладовища.

Будівництво

Ділянку для поховань поблизу Личаківського цвинтаря, колишній фільварок монастиря вірменських бенедиктинок, подарувала Гертруда Оханович, сестра вірмено-католицького архієпископа Йосифа Теодоровича. Перше поховання відбулось 24 листопада 1918 року. У подальшому кількість могил збільшувалась. У березні 1919 року збудовано дерев'яну каплицю. Протягом 18—22 квітня 1919 року перенесено поховання з двору Політехніки. Незабаром стало очевидно, що складний рельєф і несприятливі різнорідні грунти загрожують розмиванням і зсувами. Роботи з упорядкування значною мірою призупинено через початок польсько-більшовицької війни. 1921 року було організовано конкурс проектів некрополя. Надійшло чотири проекти. Роботи подавались анонімно і розглядались журі. Перше місце здобув проект студента архітектурного факультету Львівської політехніки Рудольфа Індруха, ветерана польсько-української війни. Скульптор проекту — Казімеж Сокальський. У 1926–1939 рр. спорудили «Меморіал орлят», куди помістили прах дорослих і підлітків, полеглих в боях за Львів і Галичину.

В меморіалі також були поховані льотчики-добровольці зі США та військові радники з французької місії, що билися у складі польських військ.

Серед найвідоміших «орлят», похованих тут, можна відзначити 14-річного Юрека Бічшана, наймолодшого учасника боїв за Львів у листопаді 1918 р., чиє ім'я увійшло до польської національної легенди Львова міжвоєнного періоду.

Польська влада ховала в меморіалі не лише римо-католиків, але і осіб інших конфесій, що воювали у польських військових формуваннях.

Руйнування

Після зайняття Львова радянськими військами «Меморіал орлят» поступово піддавали руйнації. Було знищено пам'ятники французьким і американським військовим. Через частину цвинтаря прокладено дорогу. 1956 року центральний надгробок «Могили невідомого солдата» вивезли до Польщі. У серпні 1971 року було знищено могили і зруйновано колонаду за допомогою танків та будівельної техніки. Вціліли лише пілони, фундамент яких виявився вкрай міцним. Кам'яних левів з-під тріумфальної арки вивезено. «Катакомби» отримали надбудований поверх і були перетворені на каменярські майстерні.

Відновлення

Відновлення меморіалу почалося на межі 1980-х і 1990-х років з ініціативи Юзефа Бобровського директора варшавської фірми Energopol, що працювала тоді у Львові. 1991 року польський архітектор Ярослав Скшипчик розробив перший проект відбудови. У подальшому Ярослав Скшипчик виконав ще три проекти. Робочі креслення конструкцій виготовив інститут «Укрзахідпроектреставрація». З української сторони роботами опікувались Микола Гайда та Роман Мих. 25 червня 1998 підписано протокол передачі земельної ділянки цвинтаря фірмі Energopol, після чого почались роботи з відбудови. За довоєнними фотографіями скульптор-реставратор Януш Смаза відтворив пам'ятники американським льотчикам і французьким піхотинцям.

Роботи йшли повільно через політичні ускладнення навколо «меморіалу оборонців». Обурення української сторони викликав напис про «загиблих у боях за Польщу», а також зображення коронаційного «Меча Щербця» — символу польської військової слави. Зазубрини на мечі, згідно з польською легендою, є слідами удару об Золоті ворота в Києві.

Конфлікт вдалося пом'якшити, зокрема, завдяки підтримці, наданій польським урядом української опозиції під час «Помаранчевої революції» 2004 р.

Проте для його остаточного врегулювання було потрібно втручання президента України Віктора Ющенка.

24 червня 2005 р., за участю президентів Польщі і України, на Личаківському цвинтарі були відкриті меморіал загиблим воїнам Української Галицької Армії та «Меморіал орлят».

На плиті меморіалу, розташованій в центрі польських поховань, зроблений напис польською мовою: Tu leży żołnierz polski poległy za Ojczyznę («Тут лежить польский солдат, полеглий за Вітчизну»).

На порталі колишнього меморіалу — латинський напис з міжвоєнного двадцятиліття: Mortui sunt ut liberi vivamus («Вони померли, щоб ми жили вільно»).