Гай Юлій Вер Максимін (лат. Gaius Julius Verus Maximinus), також відомий як Максимін Фракієць (* 173-† 238) — імператор Стародавнього Риму з 235 по 238 роки. Згідно з декількома античними джерелами, це був перший варвар на імператорському престолі та перший з «солдатських імператорів», тобто тих, які протягом свого правління постійно воювали за межами Риму. Правління Максиміна Фракійця вважається початком Кризи III століття в Римській Імперії.

Ранні роки і прихід до влади

За деякими, досить ненадійними джерелами (наприклад, «Історія Августів»), Максимін народився у Фракії чи Мезії у родині готського пастуха та жінки з племені аланів (чи сарматів). Однак, таке його походження малоймовірне, адже готи з'явилися на берегах Дунаю після початку Кризи; скоріш за все, Максимін походив з фракійсько-римського роду (на думку Геродіана, сучасника Максиміна). Однак, беззаперечним є той факт, що Максимін народився у провінції та був низького походження; подібно до наступних імператорів 3 століття (Ліцінія, Галерія, Авреола, Лева Фракійця) він зробив видатну військову кар'єру від простого солдата одного з римських легіонів до найвищих посад Римської імперії.

У 227–228 роках визначний римський юрист Модестін був наставником та вчителем майбутнього імператора Максиміна.

Максимін вступив до армії за правління Септімія Севера, привернув його увагу величезним зростом (близько 2,5 м), надзвичайною фізичною силою та хоробрістю. Не обіймав високих посад, поки Александр Север не призначив його легатом Верхньої Германії. Пізніше Максимін командував рекрутами з Паннонії, які були незадоволені Александром, який платив їх мало та всіляко уникав війни. Війська, серед яких був і 22-й легіон Primigenia, очолювані Максиміном, вбили молодого Александра та його матір у Могунтіаку (лат. Moguntiacum), і разом з преторіанською гвардією проголосили Максиміна імператором. Їх вибір був неохоче підтверджений Сенатом, який не бажав мати імператора-селянина. Син Максиміна став цезарем.

Правління

Консолідація влади

Максимін ненавидів аристократів і був безжалісний до тих, кого він підозрював у змові проти себе. Він почав правління з винищення близьких радників Александра. Деякі з його підозр підтвердилися; було викрито дві змови проти Максиміна. Перша з них була організована під час Рейнської кампанії групою офіцерів, яких підтримувала група впливових сенаторів. Вони змовилися зруйнувати міст через Рейн, залишивши Максиміна на протилежному березі, і проголосити імператором сенатора Магна. Однак змову було викрито, а змовників страчено. В іншій змові брали участь месопотамські лучники, прихильники Олександра. Вони планували зробити імператором Квартіна, але їх лідер Македон змінив сторону та вбив Квартіна; цей вчинок, однак, не врятував його власного життя.

Германська війна Максиміна

Криза III століття (також відома як «Військова анархія» чи «Імперська криза») - період у 235-284 рр., коли Римська імперія поступово розпадалася та була на межі зникнення; причинами цього явища були зовнішні вторгнення, внутрішня громадянська війна та занепад економіки.

Одним із методів укріплення свого авторитету Максимін вважав продовження великої германської війни, яку так невдало почав його попередник. Ще до Максиміна на Дунаї було споруджено понтонний міст, зібрано велику армію, переважно з фракійців, паннонців та іллірійців. У кампанії також брали участь першорядні сирійські стрільці та мавританські застрільники. Саме це і обумовило успішний наступ. Коли римляни перейшли Рейн, вони швидко подолали спротив германських племен, в основному, алеманів. Германія зазнала страшного спустошення. Але коли римляни дійшли до лісової місцевості, вони зустріли завзятіший спротив. Германці укрилися за великим болотом на території сучасної німецької земліа Баден-Вюртемберг, і не давали бою римлянам. Армія на деякий час зупинилася. Тоді Максимін сам на коні стрибнув у трясовину, ведучи за собою військо. У болоті розпочався бій, який закінчився повним винищенням германського ополчення. Після перемоги Максимін взяв собі титул «Германік Максим», свого сина Максима зробив цезарем, а своїй дружині Пауліні надав статусу божественної.

Взимку 235-236 рр. Максимін відвів свою армію до зимового табору Сірмій (лат. Sirmium) у Паннонії і почав звідти готувати напад на германців, водночас воюючи з дакійцями та сарматами. Він збирався завоювати всю Германію до самого Північного моря, але здійснити цей грандіозний план йому не вдалося: військові успіхи Максиміна не примирили з ним верхівку римського суспільства, римляни ненавиділи варвара.

Гордіан I та Гордіан II

На початку 238 р. в римській провінції Африка через здирство місцевих фінансових посадовців, корумпованість судів та неправдиві звинувачення проти деяких місцевих землевласників спалахнуло загальне повстання. Землевласники озброїли своїх підлеглих та працівників та увійшли до Тіздра (сучасний Ель-Джем), де вбили прокуратора та проголосили губернатора провінції, Марка Антонія Гордіана Семпроніана (Гордіана I) та його сина Гордіана II імператорами. Римський Сенат перейшов на їх бік, дав обом титул Августів і почав скликати римські провінції до підтримки цієї пари. Максимін негайно зібрав армію почав наступ на Рим.

Тим часом, в Африці, повстання проходило не так, як було заплановано. З заходу провінція Африка межувала з провінцією Нумідія, чий губернатор, Капелліан, був запеклим ворогом Гордіана та на додачу до цього, контролював єдиний легіон в цьому районі - 3-й Augusta. Він вирушив війною на Карфаген і з легкістю розбив місцеве ополчення, яке захищало місто. Гордіан II загинув у битві, і почувши звістку про це, Гордіан I повісився на власному поясі.

Пупієн, Балбін та Гордіан III

Коли африканське повстання зазнало поразки, Сенат опинився у великій небезпеці. Виказавши очевидну підтримку обом Гордіанам, сенатори не могли розраховувати на милосердя Максиміна, коли той прибуде до Риму. У такому скрутному становищі вони вирішили не підкорятися Максиміну і обрали із своїх лав двох імператорів - Пупієна та Балбіна. Коли римський народ дізнався, що сенатори обрали імператорами двох патриціїв, тобто тих, кого пересічні громадяни не дуже поважали, почалися протести, імператорських кортеж закидували палицями та камінням. Римська фракція надавала перевагу онуку Гордіана, Гордіану III, через що в Римі почалися запеклі вуличні бої. Пупієн і Балбін не мали іншого виходу, окрім призначення Гордіана III цезарем.

Поразка і смерть

Тим часом Максимін виступив у похід до Риму, але в Аквілеї його війська, що страждали від голоду та хвороб, загрузнули у несподіваній облозі міста, яке закрило ворота на знак своєї нелояльності до Максиміна. У квітні 238 р. преторіанська гвардія змовилася між собою вбити Максиміна, аби уникнути довгої та безкінечної облоги і більше не спустошувати Італію заради ненависного тирана. Змовившись, вони опівдні наблизилися до імператорського намету. Максимін вийшов, аби поговорити з ними, але вони, не давши йому сказати ані слова, вбили його самого та його сина. Потім було вбито усіх полководців і прибічників Максиміна, а їх трупи залишили без поховання. Голови Максиміна та його сина на списах були відправлені до Риму.

Політика

Максимін подвоїв платню солдатам; цей крок нарівні з постійними військовими діями, вимагав підвищення податків. Збирачі податків почали вдаватися до жорстоких методів та незаконних конфіскацій, все більше відвертаючи правлячий клас від простого народу.

Максимін також скасував політику лояльності Александра щодо християн, які стали вважатися державними ворогами. Він безжалісно переслідував християн, а єпископ Риму, Понтіан, так само як і його наступник, Антер, загинули мученицькою смертю.

Зовнішність

Античні джерела, від досить ненадійної «Історії Августів» до Геродіана, описують Максиміна як надзвичайно високу на зріст людину. Згідно з «Історією Августів» його зріст був близько 2,6 м, але сучасні історики беруть під сумнів такі дані. Проте Геродіан, сучасник Максиміна, описує його як просто високу на зріст людину, зазначаючи: «Він був такої страхітливої зовнішності та колосального зросту, що не можна його порівняти навіть з найсильнішими грецькими атлетами чи елітними воїнами-варварами». Хоча, скоріш за все, справжній зріст Максиміна залишиться загадкою історії, він безсумнівно був дуже високою людиною.

Деякі історики інтерпретують легенди про великий зріст Максиміна (так само як і іншу інформацію про його зовнішність, як, наприклад, надмірне потіння та надлюдську силу) як популярні стереотипні ознаки, що перетворюють його на стилізоване втілення варвара-розбійника або посилюють позитивне чи негативне враження, яке у цивільного населення викликає образ солдата.

Крім того, на давніх скульптурах він зображений як людина з видатними надбрівними дугами, великим носом і масивною щелепою. Цей факт дав привід деяким дослідникам припускати, що Максимін міг хворіти на акромегалію.