Корнель Уєйський (пол. Kornel Ujejski; нар. 12 вересня 1823, Берем'яни, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія — пом. 19 вересня 1897, с. Павлів, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія) — польський поет-романтик, публіцист, громадський діяч. Його часто називають «останнім великим поетом романтизму» та найвідомішим польським поетом Східної Галичини.

Був автором релігійно-месіанської та візіонерської лірики, стилізованої під молитви та біблійні псалми. У ній висловлював ідеї, сформовані під впливом культового польського містика Анджея Товянського, — ірраціональну, глибоко закорінену в християнську етику віру в спасіння польського народу в умовах поразок чергових національних повстань і внутрішніх незгод.

Народився в заможній шляхетській сім'ї. Дитинство Корнеля минуло на мальовничих берегах Стрипи та Дністра.

Навчався з 1831 в Бучачі — у школі та гімназії при Василіянському монастирі святого Йосафата. За деякими твердженнями, також у Крем'янці та у Бережанській гімназії.

1839 — батьки Корнеля відмовилися від свого маєтку в Берем'янах на користь оренди маєтку села Давидів біля Львова, набутого від ордену домініканців. Згодом переїхав до Львова, де навчався у Львівському університеті; познайомився з відомими літераторами Лешком Дунін-Борковським і Вінцентом Полем, наблизився до літературного середовища Оссолінеуму.

1844 — опублікував свої перші вірші у «Деннику паризьких мод», який видавав кравецький майстер Томаш Кульчицький. Цей часопис поряд із зразками моделей одягу друкував твори львівських літераторів. Того ж року разом із кузином Віктором Віснєвським виїхав до Варшави, де познайомився з тамтешніми письменниками та митцями.

1845 — у пресі з'явився його вірш «Гусла Єремії», в якому виголошувалася програма служіння пригнобленому народу. Перейнятий патріотичними ідеями, долучився до конспіративної діяльності. Брав участь у підготовці польсько-шляхетського повстання 1846.

1845 — Уєйські набули у власність села Любша, Виспа i Мельна (нині Рогатинський район). Поет оселився в с. Любша.

Перші поезії Уєйського були зібрані в збірці «Пісні Соломона» (1846).

1847–1848 — відвідав Брюссель і Париж. У Парижі відвідує лекції у Сорбонні та Коллеж де Франс. Зустрівся з польськими емігрантами: істориком Йоахімом Лелевелем (Брюссель), поетами Адамом Міцкевичем, Юліушем Словацьким і Юзефом Богданом Залеським, композитором Фридериком Шопеном (Париж).

Тоді ж опублікував написані давніше патріотичну поему «Марафон» і поетичний томик «Скарги Єремії» (1847), навіяний подіями 1846 року в Західній Галичині.

В лютому 1848 брав участь у революційних подіях в Парижі. Дізнавшись про революції в Берліні та Відні, у травні повернувся до Галичини. Брав участь у листопадовому повстанні 1848 у Львові.

У Галичині випускає у світ збірки поезій «Квіти без пахощів» (рання творчість 1840–1845, надруковане 1848), «Зів'яле листя» (1849), «Біблійні мелодії» (1852), пише поеми «Похорон Костюшка», «Звістка про Адама Міцкевича».

Популярність серед читачів здобув у другій половині ХІХ ст. саме завдяки своїм патріотичним поезіям. Найвідомішою з них став хорал «З димом пожеж», написаний під враженням від невдалої спроби шляхетського повстання 1846 року, яке обернулося кривавою селянською різаниною шляхти в Західній Галичині. Згодом цей хорал став неофіційним гімном січневого повстання, проханням до Бога про ласку та волю для потерпаючого народу.

У Львові Уєйський мешкав тривалий час в Будинку Бандінеллі на площі Ринок, 2, де також містилася книгарня Кароля Вільда. Після одруження Корнеля, у 1850 році, з графинею Генрикою з Коморовських, подружжя переїхало до маєтку в селі Зубра (до складу маєтку також входили села Сихів та Пасіки-Зубрицькі) під Львовом, який у 1858 p. — маґістрат Львова надав Уєйському у оренду. Пізніше подружжя переїхало до іншого маєтку у селі Павлів на Радехівщині. У 1851 році подружжя Уєйських стали фундаторами побудови в селі кам’яного хреста, в пам’ять скасування панщини у 1848 році в Галичині, який зберігся й донині.

1856–1860 — опублікував цикл статей «Листи з-під Львова», в якому затаврував національне ренегатство і реакційний аристократизм.

Темі співчуття до простого народу присвячено твори зі збірки «Поезії» (1866) — «Завіяна хата» і «В найми».

У Львові Уєйські, які мали двох синів — Кордіана та Романа, мешкали в малому палацику родин Коморовських та Ґостковських на вул. Францисканській (тепер вул. Короленка, 5). Цей одноповерховий палацик збудували для родини Коморовських в середині ХІХ ст. у стилі класицизму (перебудований у 1891 за проектом Яна Шульца). В центрі головного фасаду височіє мансарда з півкруглим балконом, завершена трикутним фронтоном. Фасад прикрашають ліпні арабески та рослинні орнаменти над вікнами та балконом.

1858–1880 — Корнель Уєйський орендував маєток у с. Зубра, до якого належали також Сихів і Пасіки Зубрицькі.

Брав участь у польських патріотичних урочистостях, зокрема, виголосив патріотичну промову під час похорону Артура Ґроттґера на Личаківському цвинтарі (1868).

1868 — за вірші з циклу «До москалів», присвячені російським офіцерам, які підтримали польське січневе повстання 1863 року, австрійська влада почала проти Уєйського судовий процес (був засуджений до 8 днів арешту та грошового штрафу).

1877–1878 — був депутатом австрійського парламенту (Райхсрату), виступав проти реакційної групи «станьчиків».

1880 — через стан здоров'я відмовився від господарювання в маєтку Зубра і переїхав до Львова.

Від 1881 мешкав у Томашівцях, маєтку сина Кордіана.

Останні роки поет провів у Павлові, маєтку другого сина, Романа. Похований на місцевому цвинтарі — згідно з заповітом:

«Хочу тут, між вами, на цьому цвинтарі спочити »

У Павлові залишилося багато пам'яток, пов'язаних із поетом:

• парк — брав участь у садінні
• церква — збудована його коштом
• кам'яний обеліск у пам'ять про скасування в Галичині панщини, споруджений його заходами у 1851.

Творча спадщина

Автор поетичних збірок: «Маратон» (1844), «Скарги Єремії» (1846, мала сильний вплив на польське суспільство), «Квіти без пахощів» (1848), «Зів'яле листя» (1849), «Біблійні мелодії» (1852), «Пояснення Шопена» (1857) та інші.

У багатьох віршах (зокрема, «Пісня про зерно», «Три струни», «Завіяна хата», «За службою») змальовував важке становище селянства, висловлював свою любов до нього, закликав українців до спільної боротьби з поляками за визволення від поневолення (вірш «Марш Польщі»):

«Плече в плече, ти, Ляше, ти, Русине сердечний – у бій! »

Повні зібрання творів видані у Санкт-Петербурзі (1857) та Лейпцігу (1866).

Вшанування пам'яті

Вулиці, площі

У Львові від 1893 року існувала вулиця Корнеля Уєйського, яку у 1946 році перейменовано на честь українського письменника та громадського діяча Миколи Устияновича.

Пам'ятки монументального мистецтва

На початку жовтня 1897 року Львівська міська Рада одноголосно прийняла пропозицію свого члена Мархвіцького розпочати роботи над спорудженням пам'ятника Корнелю Уєйському. Тоді ж було сформовано Комітет зі спорудження пам'ятника, а його головою обрано Ґодзіміра Малаховського. 7 листопада 1897 року відбулося перше засідання, де було прийнято відозву до містян щодо збору пожертв на побудову пам'ятника, а саме прохання щодо збору пожертв було оприлюднено в пресі 3 жовтня 1898 року. 25 жовтня 1900 року львівська міська Рада вирішила встановити монумент на вулиці Академічній, навпроти міського казино [6] (нині - проспект Шевченка 13), а 2 січня 1901 року було запрошено скульптора Антона Попеля для виконання цих робіт.

15 лютого 1901 року у Комітеті зі спорудження пам'ятника розглянули питання зовнішнього вигляду монумента. На розгляд Комітету було подано три гіпсових моделі та креслення (малюнки) майбутнього пам'ятника, один з яких прийняли за остаточний. Також було вирішено для вилиття бюста поета використати бронзу, а під постамент - світлий граніт з чорними плямами. Висота погрудя 1,2 м., а загальна всього монумента близько 4,5 м.. Планувалося спорудити цей пам'ятник до вересня 1901 року.

До кінця квітня Антон Попель закінчив бюст у глині. При липленні за зразок він мав бюст поета роботи Філіппі та декілька світлин. 2 травня 1901 року у майстерні Антона Попеля Комітет зі спорудження пам'ятника схвалив модель пам'ятника до виконання бронзового відливу. До 15 листопада Антон Попель зобов'язався завершити свою роботу над пам'ятником. В середині липня 1901 року надіслав форму, зняту з моделі бюста, до фабрики Круппа у Відні, де пам'ятник відлили у бронзі. У майстерні Пер'є розпочали роботу над гранітними частинами пам'ятника, які повинні були скласти цоколь монумента. Урочисте відкриття пам'ятника було заплановано на кінець листопада 1901 року.

На засіданні від 25 вересня 1901 року Комітет зі спорудження пам'ятника створив спеціальну комісію для укладання написів на цоколі пам'ятника. 28 вересня комісія вирішила викарбувати на фронтоні монумента напис "KORNEL UJEJSKI", а зі зворотнього боку - рядки з вірша поета "Gdy umiera" ("Колись конаючи"): "Narodzie mój - bądź szczęśliwy" ("Народе мій - будь щасливим"), а під ним напис дрібними літерами: "K. Ujejski".

До 9 листопада 1901 року різб'ярська майстерня Пер'є закінчила роботу над цоколем пам'ятника, а 13 листопада на нього поставили бронзовий бюст поета. Урочисте відкриття пам'ятника відбулося 8 грудня 1901 року.

Пам'ятник демонтований у 1946 році. У 1950 році пам'ятник був переданий Польщі та до 1956 року знаходився у варшавському парку Вілянув разом з іншими пам'ятниками та меморіальними таблицями, вивезеними з колишніх Східних Кресів Польщі. 27 листопада 1956 р. пам'ятник був перевезений до Щеціна. Офіційне відкриття пам'ятника на новому місці відбулося, після його реставрації, 9 грудня 2006 року, тобто у 105-ту річницю відкриття цього пам'ятника у Львові. Нині Пам'ятник Корнелю Уєйському стоїть у Щеціні на площі Перемоги (пол. Plac Zwycięstwa).

Пропам'ятні, меморіальні таблиці

У Львові збереглася пам'ятна таблиця на пошану Корнеля Уєйського, виготовлена на кошти ремісничого товариства "Зірка" (пол. "Gwiazda") та встановлена у 1901 році в церкві Св. Андрія Первозванного .