Клод Брассер (фр. Claude Brasseur, справжнє ім'я — Клод Еспінасс фр. Claude Espinasse); нар. 15 червня 1936, Нейї-сюр-Сен, Франція — 22 грудня 2020) — французький актор. Син актора П'єра Брассера і акторки Одетт Жуайє. Дворазовий лауреат премії «Сезар» у 1977 і 1980 роках.

Біографія та кар'єра

Клод Брассер народився 15 червня 1936 року в Нейї-сюр-Сен у кінематографічній сім'ї акторів П'єра Брассера та Одетт Жуайє. Після відвідин акторських курсів Раймона Жирардо та Рене Симона та нетривалого навчання у Консерваторії драматичного мистецтва, Брассер 1955-го року дебютував на театральній сцені у постановках «Іуди» Марселя Паньоля та «Смачного, панове» Ельвіра Попеску. Згодом дебютував у кіно, знявшись у фільмах Жоржа Лампена «Зустріч у Парижі» та Марселя Карне «Країна, звідки я родом» (обидва 1956).

У 1956–1959 роках Клод Брассер служив за контрактом у десантних військах. Після закінчення служби повернувся у кінематограф, знявшись разом з Жаном Габеном у стрічці «Лугова вулиця» Дені де Ла Пательєра (1959) та зі своїм батьком у фантастичному фільмі Жоржа Франжю «Очі без обличчя» (1960). Але справжнього успіху Брассер досяг на телебаченні, зігравши у телефільмі «Таємниця жовтої кімнати» (1965) репортера Джозефа Рулетабію та головну роль у серіалі «Нові пригоди Відока» (1971). Разом з тим Брассер працює з молодими талановитими кінематографістами Жан-Люком Годар («Банда аутсайдерів», 1964), Коста-Гаврасом («Одна людина зайва», 1967) та Франсуа Трюффо («Така красуня, як я», 1972).

На початку 1970-х років Клод Брассер більше уваги приділяє роботі у телесеріалах, а знявшись у кінофільмах Іва Робера «І слони бувають невірні» (1976) та «Супершахрай» (1976) Клода Піното, отримує свій перший «Сезар» за найкращу чоловічу роль другого плану. Через три роки актор знову отримав «Сезара» — цього разу вже за головну роль у «Війні поліцій» (1979) Робіна Девіса.

Світова слава до Клода Брассера прийшла після ролі Франсуа Береттона, батька головної героїні Софі Марсо, у комерційних фільмах Клода Піното «Бум» (1980) та «Бум 2» (1982).

У 1990-х роках Брассер менше грає головні ролі у кіно, зосередившись на роботу в театрі. У 1992 році актор знався у стрічці Едуара Молінаро «Вечеря», отримавши ще одну номінацію на «Сезара».

У 2007 році Клода Брассера було обрано Президентом 32-ї церемонії вручення кінематографічної премії «Сезар».

За час своєї кар'єри Клод Брассер знявся у понад 140 фільмах та є улюбленим і популярним серед французів, про що свідчить той факт, що ім'ям актора у 2006 році названо один з сортів ароматної троянди.

Особисте життя

Клод Еспінасс — син знаменитого актора П'єра Брассера та акторки Одетт Жуайє, — запозичив сценічний псевдонім батька, ставши Клодом Брассером. Його хрещений батько — всесвітньовідомий американський письменник Ернест Хемінгуей.

27 березня 1961 Клод Брассер одружився з моделлю та журналісткою Пеггі Рош; пізніше, після їхнього розлучення його партнеркою стала Франсуаза Саган (померла у 1991 році), а у 1970 році актор одружився з Мішель Камбон, від якої у Брассера є син Александр], що також став актором.

Окрім творчості Клод Брассер доволі успішно займався автоспортом і в 1983-у році переміг на ралі-марафоні «Париж-Дакар» у класі автомобілів, як штурман у Жакі Ікса. У 1964 році входив до олімпійську збірної Франції з бобслею але через серйозний нещасний випадок на тренуваннях команда була вимушена знятися із змагань.

Фільмографія (вибіркова)

Роботи в театрі

Театри Парижа

• 1955: Іуда / Judas (Мішель Паньйоль)
• 1956: Смачного, панове / Bon Appеtit Monsieur (Ж. Лапорт)
• 1960: Ангел пролетів / Un ange passe (П'єр Брассер)
• 1966: Britannicus (Ж. Расін)
• 1966: Коляска / La Calеche (Ж. Жіоно)
• 1968: Тартюф, або Самозванець / Tartuffe ou l'Imposteur (Мольєр)
• 1969: 7 + що? / 7 + quoi ? (Ф. Бієтду)
• 1971: З чужого боку / Du cоtе de chez l'autre (А. Айкбурн)
• 1974: Нічні ігри / Les Jeux de la nuit (Ф. Д. Гільруа)
• 1979: Настала наша черга / А nous de jouer (Ф. Марсо)
• 1987: Жорж Дандан або Обдурений чоловік / George Dandin ou le Mari confondu (Мольєр)
• 1993: Вечеря з недоуком / Le Diner de cons (Франсіс Вебер)
• 2002: Бесіди з моїм батьком / Conversations avec mon pеre (Н. Гарднер)
• 2005: Бог — це ставний стюард / Dieu est un steward de bonne composition (Ів Раві)
• 2007: Мій батько був правий / Mon pеre avait raison (Саша Гітрі)
• 2012: Тартюф, або Самозванець / Tartuffe ou l'Imposteur (Мольєр)

Театр Монпарнас]

• 1961: Футбол / Football (П. Квентін та Ж. Беллак)
• 1964: Матч / Match (Крістіан Жерар)
• 1989: Вечеря / Le Souper (Ж.-К. Брісвілль)
• 1995: Прощальний салют / La Derniеre Salve (Ж.-К. Брісвілль)
• 1999: Добром або злом / А torts et а raison (Р. Гарвуд)
• 2014: Гнів тигра / La Colère du Tigre (Філіп Мадраль)

Театр у Віллербанні

• 1962: Тартюф, або Самозванець / Tartuffe ou l'Imposteur (Мольєр)
• 1967: Білий, синій, червоний або Розпусники / Bleus, blancs, rouges ou les libertins (Роже Планшон)
• 1968: За вітром / Dans le vent (Р. Планшон)
• 1968: Прощання Армстронга / Le Dernier Adieu d'Armstrong (Джон Арден)
• 1968: Три мушкетери / Les Trois Mousquetaires (Александр Дюма)
• 1968: Розпусники / Les Libertins (Роже Планшон)