Капучіне (фр. Capucine, справжнє ім'я Жермен Елен Ірен Лефевр, фр. Germaine Hélène Irène Lefebvre; 6 січня 1928 — 17 березня 1990) — французька кіноакторка, модель.

Біографія

Жермен Лефевр народилася в містечку Сен-Рафаель департаменту Вар на півдні Франції в буржуазній сім'ї. З ранніх років вона проявляла незалежність характеру. Жермен вчилася у французькій школі, вивчала іноземні мови, отримала ступінь бакалавра. Батьки хотіли, щоб їх дочка стала шкільною вчителькою, а коли Жермен відмовилася, запропонували спробувати працювати в банку. У 17 років її помітив один професійний паризький фотограф; вона швидко стала відомою моделлю, працювала з Крістіаном Діором і Живанші.

Жермен взяла псевдонім «Капюсін» (фр. capucine) — «настурція», слово споріднене «капюшону», «капуцинам» і «капучино», — близькі друзі звали її «Кеп» (англ. Сар). В цей час вона познайомилася з майбутньою зіркою Голлівуду Одрі Хепберн; вони разом займалися модельною справою в Парижі і залишилися дружні до кінця днів, разом вони пізніше жили в Швейцарії, і Гепберн кілька разів врятувала подрузі життя (Жермен страждала розладом психіки — біполярним афективним розладом — і у час нападів намагалася накласти на себе руки).

Капучіно дебютувала в кіно, зігравши в 1948 році «Покоївку» у «Двоголовому орлі» Жана Кокто. У фільмі Жака Беккера «Побачення у липні» (1949) її ім'я навіть не згадувалося в титрах, — але на зйомках вона познайомилася з актором П'єром Трабо, і через рік стала його дружиною. Цей шлюб тривав лише шість місяців, і був першим і останнім в житті актриси.

У 1950-ті роки Капюсін майже не знімалася в кіно, зрідка з'являючись на екрані в невеликих ролях, продовжувала працювати моделлю.

В 1957 році кіноагент і продюсер Чарльз К. Фельдман зауважив Капюсін на одному з показів у Нью-Йорку і привіз її до Голлівуду, маючи намір удосконалити її англійську і навчити акторської майстерності у Григорія Ратоффа. В 1958 році актриса підписала контракт з «Columbia Pictures», а в 1960 році зіграла свою першу англомовну роль в біографічному фільмі Чарльза Відора і Джорджа К'юкора про Ференца Ліста «Нескінченна пісня» («Song without end»), — їй дісталася роль коханої великого композитора, княгині Кароліни Вітгенштейн. В 1961 році за цю роботу Капюсін була номінована на «Золотий глобус», — це і залишилося найвищим «визнанням» в її кінокар'єрі.

Протягом наступних двох років Капюсін була зайнята в шести великих голлівудських постановках, а в 1962 році переїхала до Швейцарії. Актриса продовжувала зніматися в Європі до самої смерті. В 1963 році Капюсін знялася в парі з Пітером Селлерсом в комедії Блейка Едвардса «Рожева Пантера», — ця її роль найбільш відома світовому глядачеві. Пізніше Капюсін з'явилася в продовженнях фільму «Слід Рожевої Пантери» (1982) і «Прокляття Рожевої Пантери» (1983).

В середині 1960-х Капюсін зустріла актора Вільяма Холдена. Незважаючи на те, що Холден був одружений на актрисі Бренді Маршалл, вони зустрічалися протягом двох років, після чого розійшлися друзями, і підтримували хороші стосунки до смерті Холдена в 1981 році.

В 1960-ті — 1970-ті роки актриса багато знімалася. Її партнерами були Пітер О'Тул, Рекс Харрісон, Жан-Поль Бельмондо, Марчелло Мастроянні, Вуді Аллен, Орнелла Муті, Чарлз Бронсон, Тосіро Міфуне та інші зірки екрану. В 1969 році Капюсін знялася в «Сатириконі» Федеріко Фелліні.

В 1976 році у фільмі Серджо Корбуччі «Блеф» Капюсін виконала роль аферистки «Белль Дюк», суперниці і об'єкта романтичного захоплення героя Ентоні Куїнна, старого шахрая «Філіпа Бенга». Цей фільм мав великий успіх у радянському прокаті, і саме ця роль на довгі роки стала візитною карткою актриси в Радянському Союзі.

Смерть

Капюсін все життя переслідували психічні напади, під час яких вона прагнула покінчити з собою. Кілька разів її рятували, але в 1990 році, у віці 62 років, вона загинула в Лозанні, викинувшись з вікна своєї квартири на восьмому поверсі. У некролозі, опублікованому в «Нью-Йорк Таймс», говорилося, що єдиними її спадкоємцями залишилися три її кішки.

Фільмографія

• 1948 : L'Aigle à deux têtes
• 1949 : Rendez-vous de juillet
• 1950 : Ce siècle a 50 ans
• 1950 : Mon ami Sainfoin
• 1950 : Bertrand, cœur de lion
• 1955 : Frou-Frou
• 1955 : Mademoiselle de Paris
• 1960 : Le Bal des adieux
• 1960 : Le Grand Sam
• 1961 : Le Triomphe de Michel Strogoff
• 1962 : La Rue chaude
• 1962 : Le Lion
• 1962 : Les Don Juan de la Côte d'Azur
• 1963 : La Panthère rose
• 1964 : La Septième aube
• 1965 : Quoi de neuf, Pussycat ?
• 1966 : Феї
• 1967 : Guêpier pour trois abeilles
• 1968 : Les Cruelles
• 1969 : Satyricon
• 1969 : Fraulein Doktor
• 1971 : Soleil rouge
• 1971 : Ciao Federico !
• 1975 : Невиправний
• 1976 : Per amore
• 1976 : Блеф
• 1976 : Mœurs cachées de la bourgeoisie
• 1977 : Узяти, наприклад, нас
• 1978 : Mélodie meurtrière
• 1979 : De l'enfer à la victoire
• 1979 : Арабські пригоди
• 1979 : Ягуар живий!
• 1982 : Pour l'amour du risque
• 1982 : Aphrodite
• 1982 : À la recherche de la panthère rose
• 1983 : L'Héritier de la panthère rose
• 1983 : Balles perdues
• 1984 : Noces de soufre
• 1985 : Arabesque
• 1986 : La Griffe du destin
• 1987 : Le foto di Gioia
• 1987 : Mes quarante premières années
• 1988 : Pygmalion 88
• 1989 : Helmut Newton: Frames from the Edge
• 1989 : Quartier nègre