Юл Брі́ннер (англ. Yul Brynner, справжнє ім'я: Юлій Борисович Бріннер; *11 липня 1920, Владивосток, Росія — †10 жовтня 1985, США) — американський актор російського й українського походження. Лауреат премії «Оскар» у категорії «найкращий актор» у фільмі «Король і я», 1956. Володар престижної театральної нагороди «Тоні».

Біографія

Юл Бріннер — син швейцарця Бориса Бріннера й українки Марусі Благовидової з Владивостоку. Молодим хлопцем виступав у Паризькому цирку, але після падіння отримав травму й приєднався в якості працівника сцени та учня-актора до російської театральної трупи Пітоєва. Одночасно Юл Бріннер навчався в Сорбонні, найкращому та найпрестижнішому університеті Франції. Згодом талановитий молодик став протеже актора Михайла Чехова, який і забрав його 1940 року до США разом з Шекспірівською трупою. Оскільки Юл розмовляв багатьма мовами, то в часи Другої світової війни його призвали на службу до Військового Інформаційного агентства США і протягом всієї війни він був коментатором на радіостанції, що транслювала свої передачі на територію окупованої німцями Франції.

Після Другої світової війни актор повернувся до США і 1946 року з'явився разом з акторкою Мері Мартін у головних ролях на Бродвеї в п'єсі «Пісня для лютні». 1949 року Юл вперше знявся в кіно, стрічка була класу «Б» під назвою «Порт Нью-Йорка». Великий перелом у кар'єрі Юла Бріннера настав 1951 року: його обрали на роль короля в бродвейському мюзиклі «Король і я». За цю роль він отримав безліч нагород, любов глядачів та похвали критики. Бріннер виступив у цій постановці 1246 разів, а потім поїхав до Голлівуда і повторив свій успіх в екранізації цього мюзиклу, 1956 року отримавши свого єдиного в житті «Оскара» за роль короля в кіноверсії мюзиклу «Король і я». Для виконання ролі короля Сіаму він поголив голову і відтоді ця поголена голова стала фірмовим знаком актора. Актор знявся в багатьох голлівудських фільмах, як і фільмах інших країн. З цікавих ролей варто відзначити роль Кріса в «Чудовій сімці», Дмитра Карамазова в «Братах Карамазових» і Тараса Бульби в американській екранізації твору Гоголя. Взагалі, завдяки своїй зовнішності, Бріннер міг виконувати на екрані ролі таємничих, загадкових героїв.

1950 року Бріннер написав книгу «Винесіть вперед дитину». У другій половині 1960-х років переїхав жити до Швейцарії і прийняв громадянство цієї країни, але 1972 року повернувся до Голлівуду. 1975 року Юл повертається на Бродвей у невдалому мюзиклі «Дім, милий дім», але через два роки на Бродвеї було відновлено з небувалим успіхом мюзикл «Король і я» — знову з Бріннером у ролі короля Сіаму.

У вересні 1983 року лікарі виявили в актора рак легенів і повідомили, що йому жити не більше місяця. Тому актор подався в турне з виставою «Король і я» на прощальні гастролі від Західного до Східного узбережжя США: турне тривало майже два роки і закінчилося 1985 року за 4 місяці до смерті актора, 10 жовтня 1985 року. У мюзиклі «Король і я» Юл Бріннер виступив протягом 30 років 4625 разів.

Юл Бріннер був 4 рази одружений. Його першою дружиною була акторка Вірджінія Гілмор (1944–1960). Дві його наступні дружини не мали нічого спільного з акторським фахом, а 1984 року Бріннер, вже знаючи про свою хворобу, одружився вчетверте з Кеті Лі, малайзійською провідною танцюристкою з його пересувної театральної трупи.

Після смерті актора Американська легенева асоціація випустила на екрани телебачення серію жахливих звертань Юла Бріннера до телеглядачів з закликом відмовитися від шкідливої звички паління, яка коштувала йому життя.

Акторська кар'єра, досягнення

Навчався в одному з паризьких ліцеїв, опанував гру на гітарі. Театральну освіту здобув у театральній студії Михайла Чехова в США, звідки вийшли такі відомі артисти як Мерилін Монро, Грегорі Пек, Ентоні Куїн...

Мистецьку кар'єру починав як виконавець циганських пісень. Потім майбутнього кіноактора захопив цирк.

Як актор 1945 року Юл Бриннер дебютував у мюзиклі «Пісні лютні». З 1948 року американці захоплювалися телешоу Бріннера, а 1949 року розпочалася його акторська кар'єра (фільм «Порт Нью-Йорк»). Головні ролі в стрічках «Десять заповідей» та «Король і я» принесли актору славу і популярність. 1957 року італійська кінозірка Анна Маньяні вручила Бриннеру першого «Оскара». Новий успіх чекав на актора у фільмі колишнього киянина Анатоля Литвака «Анастасія». Затім він знявся у картині «Брати Карамазови». Всесвітню славу принесла «Чудова сімка», знята в роки, коли Юл Бріннер вимушений був жити в Швейцарії (ховався від переслідування податківцями). «Сім самураїв» (за Акірою Куросавою), «Тарас Бульба» (за Миколою Гоголем), «Одіссея» (за Гомером) утвердили славу Бріннера як неперевершеного кіноактора. Серед прихильників його таланту були Пабло Пікассо, Сальвадор Далі, королі Іспанії Хуан Карлос, Греції – Костянтин, Йорданії – Хусейн.

У кінці життя актор відновив мюзикл своєї молодості «Король і я» і зіграв його на театральній сцені 4633 рази. Публіка завжди вітала його вибухом емоцій.

Фільмографія

(усі стрічки виробництва США, крім зазначених окремо)

• 1949: «Порт Нью-Йорка» (Port of New York)
• 1956: «Король і я» (The King And I)
• 1956: «Десять заповідей» (The Ten Commandments)
• 1956: «Анастасія» (Anastasia)
• 1958: «Брати Карамазови» (The Brothers Karamasow)
• 1958: «Пірат» (The Buccaneer)
• 1959: «Подорож» (The Journey)
• 1959: «Звук і лють» (The Sound And The Fury)
• 1959: «Соломон і цариця Савська» (Solomon And Sheba)
• 1960: «Чудова сімка» (The Magnificent Seven)
• 1960: «Заповіт Орфея» (Франція) (Le Testament d'Orphee)
• 1960: «Ще раз з почуй» (Once More With Feeling)
• 1960: «Дивний пакунок» (Surprise Package)
• 1962: «Втеча з Захрейну» (Escape From Zahrain)
• 1962: «Тарас Бульба» (Taras Bulba)
• 1963: «Королі сонця» (Kings of the Sun)
• 1964: «Політ з Ашійї» (Flight From Ashiya)
• 1964: «Запрошенні до Стрільця» (Invitation to a Gunlighter)
• 1965: «Морітурі» (Morituri)
• 1966: «Мак також квітка» (телефільм) (The Poppy Is Also A Flow)
• 1966: «Кинь велетенську тінь» (Cast A Giant Shadow)
• 1966: «Повернення сімки» (Return of the Seven)
• 1966: «Потрійний хрест» (Франція — Великобританія) (Triple Cross)
• 1966: «Чи горить Париж?» (Франція) (Paris brule-t-it?)
• 1966: «Фантастична правдива історія Едді Шатена» (Франція) (La fantastique histoire vrail d'Eddie Chapman)
• 1967: «Довга дуель» (Великобританія) (The Long Duel)
• 1967: «Подвійна людина» (Великобританія) (The Double Man)
• 1968: «Вілья іде» (Villa Rides)
• 1969: «Записки „Золотого Гусака“» (Великобританія) (The File Of The Golden Goose)
• 1969: «Божевільна з Шайллот» (Великобританія) (The Madwoman of Chaillot)
• 1970: «Битва на Неретві» (Югославія) (Bitka na Neretvi)
• 1970: «Магічний Крістіан» (Великобританія) (TV Magic Christian)
• 1971: «Індіо Блек» (Італія) (Indio Black Sai che to dico: sei un Gran Figlio…)
• 1971: «Кетлоу» (Іспанії) (Catlow)
• 1971: «Світло на кінці світу» (США — Іспанія — Італія) (The Light At The Edge of the World)
• 1971: «Роман викрадача коней» (Італія — Югославія) (Il romanzo di un ladro di cavallo)
• 1972: «Пушинка» (Fuzz)
• 1972: «Гадюка» (Франція — Німеччина) (Le serpent)
• 1973: «Західний світ» (Westworld)
• 1975: «Останній воїн» (The Ultimate Warrior)
• 1976: «Світ майбутнього» (Future world)
• 1976: «Зі злістю в очах» (Італія) (Con la rabbia agli occhi)