Яросла́в Семе́нович Стецько́ (* 19 січня 1912, Тернопіль — † 5 липня 1986, Мюнхен) — активний діяч ОУН. З 1941 р. — перший заступник провідника ОУН-Б С. Бандери. У 1942–1944 рр. перебував у німецькому концтаборі Заксенгаузен. Після звільнення керував антибільшовицьким блоком народів, був головою Проводу ОУН-Б.

Біографія

Ярослав Стецько народився в священицькій сім'ї о. Семена і Теодозії з Чубатих. Обдарований непересічними здібностями, він з відзнакою закінчив гімназію в Тернополі й студіював у 1929–1934 рр. право й філософію у Краківському та Львівському університетах.

Ще юнаком Ярослав включився в національно-визвольну боротьбу, ставши членом нелегальної організації «Українська націоналістична молодь» і відтак підпільних Української військової організації та Організації українських націоналістів. З 1932 р. Ярослав Стецько вже був членом Крайової екзекутиви ОУН, ідеологічним референтом і редактором підпільних націоналістичних видань.

За революційну діяльність зазнав репресій з боку польських окупантів, які в 1934 р. засудили його до 5 років ув'язнення. Звільнений у 1937 р. за загальною амністією. У січні 1938 р. засновник УВО та ОУН полковник Євген Коновалець доручив Я. Стецькові підготувати черговий Збір ОУН і у 1939 р. він бере участь у Римському конгресі ОУН.

У лютому 1940 р. Ярослав Стецько був співініціатором створення у Кракові Революційного Проводу ОУН-Б, а на II Великому зборі ОУН-Б 1 квітня 1941 року в Кракові Я. Стецька обрано заступником провідника ОУН-Б Степана Бандери.

З вибухом німецько-радянської війни 22 червня у Кракові відбулися установчі збори Українського національного комітету — позапартійного загальнонаціонального координаційного органу, до якого входило понад сто представників української еміграції. Збори надали повноваження Я.Стецьку проголосити незалежність Української держави у Львові. Я. Стецько, пробившись із групою однодумців одразу за фронтовою лінією до Львова, скликає Українські Національні Збори, які 30 червня 1941 р. проголосили Акт проголошення Української Держави й обрали Я. Стецька прем'єром Українського Державного Правління. За відмову на ультимативну вимогу Гітлера відкликати Акт відновлення Української Держави Я. Стецька заарештували і запроторили до концтабору Заксенгаузен, де він до вересня 1944 р. перебував у бункері смерті. Після звільнення, утікши з-під нагляду гестапо, Я. Стецько в дорозі до американської окупаційної зони був тяжко поранений.

У 1945 р. крайова конференція ОУН-Б обирає Я. Стецька членом бюро Проводу ОУН, до якого належали ще Степан Бандера й генерал Роман Шухевич. У 1946 р. Ярослав Стецько очолив Антибільшовицький блок народів (АБН), президентом якого був до кінця свого життя. Після війни він розгорнув широку діяльність на всесвітній антикомуністичній арені. Найпомітнішими успіхами у міжнародній службі Ярослава Стецька справі визволення України є, між іншим, підписання домовлення з Китайською антикомуністичною лігою на Формозі про співпрацю і створення в Тайпеї місії АБН (1957–1960 рр.) і згодом — до 1971 р. — представництва АБН, активна участь у підготовці й заснуванні в 1970 р. в Токіо «Світової антикомуністичної ліги», в якій Я. Стецько був постійним членом екзекутиви; з ініціативи Я. Стецька постала також Європейська рада свободи, яка обрала його довічним членом почесної президії ЄРС. У 1968 році Ярослава Стецька обрано головою Проводу революційної ОУН-Б, яку очолював до кінця свого життя.

Помер Ярослав Стецько 5 липня 1986 р. в Мюнхені, де його й поховано на цвинтарі Вальдфрідгоф.

Провокації КДБ

КДБ постійно намагалося скомпрометувати український визвольний рух та позбавитися від його керівників. В інформаційному повідомленні КГБ УРСР на ім'я ЦК Компартії України від 7 жовтня 1969 року зазначалося: «Починаючи з 1966 року КГБ України проведено ряд заходів, в результаті яких чільник ЗЧ ОУН Стецько був викритий перед широкими колами єврейської громадськості як один із головних винуватців участі оунівців в акціях геноциду, проведених гітлерівцями. Від імені осіб єврейської національності, що мешкають у ФРН, обурених Стецьком, нами єврейською (іврит та ідиш) та англійською мовами підготовлено листівку, що закликає помститися Стецькові за тисячі невинних жертв геноциду». Емоційний, сповнений патріотичного пафосу заклик мав за мету штовхнути когось із євреїв на вбивство Ярослава Стецька

Історик Тарас Гунчак зазначає, що «у листівці використовувався фрагменту „життєпису“ Стецька, машинописний текст, відредагований вручну. В 1970 році повний текст „життєпису“ раптом був виявлений у архіві радянським функціонером Віталієм Чередніченком, після чого його почали активно використовувати прорадянські налаштовані діячі типу Майкла Ганнусяка задля боротьби проти українських націоналістів. Зрештою, є докази, що свого часу органи радянської держбезпеки „дописували“ навіть спогади діячів українського підпілля та організовували їх видання на заході. Усе це породжує сумніви у автентичності документа»

Вшанування пам'яті

• у Тернополі — бронзовий бюст на гранітному постаменті, розташований біля Тернопільського драмтеатру (кінець бульвару Шевченка)
• у Стрию — бронзовий бюст на високому гранітному постаменті
• у Кам'янках — бронзовий бюст на високому постаменті
• у Великому Глибочку — бронзова статуя на гранітному постаменті
• у Волі Задеревацькій — бронзовий барельєф.

• Меморіальна дошка Ярославу Стецьку, Цеппелінштрасе в Мюнхені.
• На честь нього названо 48 курінь УПЮ імені Ярослава Стецька.

16 квітня 2007 р. Президент В.Ющенко видав Указ, згідно з яким повинні бути встановлені пам'ятні дати, названі вулиці, в Києві створений Музей родини Стецьків.

Ідеї

Ярослав Стецько залишив нам велику ідейно-теоретичну спадщину, котра і сьогодні залишається актуальною. Основні його праці опубліковані в двотомнику «Українська визвольна концепція», також є надзвичайно цінна його праця «30 червня 1941 року».

Не можна не погодитися з думкою відомого письменника і громадського діяча Сергія Плачинди, котрий писав:

«Не може не вражати глибина аналізу явищ, подій та історичної долі українства, синтетичність думок, я б сказав — узагальнюючий геній Ярослава Стецька, а головне — підпорядкованість усіх своїх діянь і суджень, роздумів і теоретичних осягнень одній ідеї — ідеї побудови Української Соборної Самостійної Незалежної Держави. Цій ідеї Ярослав Стецько віддав усе своє подвижницьке життя непохитного борця-націоналіста, мужньої людини, великого українця. А однією з найбільших заслуг Ярослава Стецька перед українським народом, українською історією є його проект націоналістичної, державницької і політичної доктрини побудови Української Держави. Це те вчення — суто Стецькове вчення! — яке годилося б узяти як дороговказ чи керівництво до дії Президентові України і урядові з перших днів незалежності. І якщо цього не зроблено, то це лише на шкоду Україні».

Серед основних постулатів націоналістичного вчення Ярослава Стецька варто відзначити:

1. Найвищою цінністю для українського націоналіста є ідея нації, інтерес нації. Безкомпромісна боротьба та жертовна праця задля добра і величі рідного народу є обов'язком кожного українця.
2. Передумовою збереження і розвитку всіх духовних і фізичних сил української нації, запорукою миру та стабільності в регіоні є Українська Самостійна Соборна Держава, а принципом міжнародного співжиття — принцип національних держав на своїх етнічних теренах.
3. Пробудити націю, консолідувати і мобілізувати її мусить національна еліта, тобто найкращі з усіх соціальних прошарків народу.
4. Без національного визволення немає визволення соціального і особистої свободи. Національна революція має бути водночас і соціальною революцією.
5. В боротьбі за свободу опертя можливе лише на власні сили.
6. Україна має стати в авангарді боротьби за свободу народів і людини.