Шпет Густав Густавович (* 7 квітня 1879 — † 16 листопада 1937) — російський філософ. За походженням німець.

Народився у Києві. Після закінчення Другої київської гімназії (1898 р.) навчався на фізико-математичному факультеті Київського університету. За поширення соціал-демократичної літератури був виключений з університету. У 1901 р. продовжив навчання на історико-філософському факультеті. Після закінчення студій у 1907 р. переїхав до Москви. Викладав у Народному університеті Шанявського, на Вищих жіночих курсах. У 1912—1913 рр. працював у Німеччині, Англії, Франції. У 1916 р. захистив дисертацію «Історія як проблема логіки». З 1918 р. — професор Московського університету, у 1923—1929 рр. — віце-президент Російської академії художніх наук. Був організатором Інституту психології, Інституту наукової філософії, Кабінету етичної психології. Займався літературною, філософською, перекладацькою діяльністю, вільно володів 17 мовами.

Шпет залишив значний науковий доробок. Зокрема, «Нарис з розвитку російської філософії» (1922), «Вступ до етичної психології» (1927 р.); «Естетичні фрагменти» (1923 р.) та ін. Через обвинувачення у створенні «цитаделі ідеалізму» в академії з 1927 р. р. не міг брати участі у науковій і громадській діяльності. У 1935 р. заарештований, звинувачений у зв'язках з нацистами. Після завершення слідства засуджений до 5 років заслання і відправлений в Єнісейськ, згодом на його прохання переведений до Томська. Заарештований 27 жовтня 1937 р., засуджений 9 листопада 1937 р. за обвинуваченням в участі у вигаданій НКВД організації "Союз порятунку Росії". Розстріляний 16 листопада 1937 р.[1]

Реабілітований 7 квітня 1956 р.

Філософська концепція

Свою теорію Шпет будував на ґрунті ідей феноменології Е. Гуссерля, вважаючи позитивним його зацікавлення питаннями логіки і філософії математики та намагання створити нову філософію як систему наукових знань. Наголошував принципи реалізму. Шпет першим із феноменологів звернувся до проблеми історії. Протягом історії емпіричні думки набирають рис абстракції, укладаючи зміст філософських знань, тому аналіз свідомості потребує історичного дослідження «смислової» діяльності людини в мистецтві, науці, релігії тощо. Цікаві інтерпретації Шпета, в яких репрезентоване вчення В. Гумбольдта про мову і де Шпет намагався звільнити його концепцію від психологізмів. Як естет, Шпет випередив свою епоху і сформулював основні критерії демаркації предметів лінгвістики, поетики, мистецтвознавства. Шпет показав згубність для розвитку філософії будь-якої регламентації з боку державних структур.