Герман Ліберман (пол. Herman Lieberman, * 3 січня 1870 в Дрогобичі, † 21 жовтня 1941 в Лондоні) — польський політичний діяч.

Ліберман народився в асимільованій єврейській родині в Дрогобичі. Його батько Йосип був керівником на шахті. Навчався в середніх школах Борислава і Стрию. В 1888 році здобув юридичну освіту у Відні. Незабаром відправився до Цюріха, а потім у Париж. У 1896 році вступив в Польську соціал-демократичну партію Галичини і Сілезії.

В 1904–1919 роках Ліберман у керівництві Польської соціалістичної партії (ППС). У 1907–1918 роках Ліберман обирався до австрійського парламенту (рейхсрату).

У Першу світову війну воював у Польському легіоні проти Росії. У незалежній Польщі у 1919-30 роках Ліберман був членом сейму від ППС.

Один з авторів демократичної конституції Польщі 1921 року.

У 1920–1939 роках Ліберман член Центрального робочого комітету (ЦРК) ППС, (в 1931-34 рр. був заступником голови виконавчого комітету). З листопада 1926 року після державного перевороту Юзефа Пілсудського Ліберман очолював парламентську опозицію. У 1930 році був заарештований і в 1931 році засуджений до трьох років тюремного ув'язнення.

У тому ж році втік з-за ґратів до Чехословаччини, пізніше переїхав до Франції. Співпрацював з комуністами в організації допомоги республіканцям під час громадянської війни в Іспанії.

З поразкою Франції в 1940 році Ліберман переїхав до Лондона. В 1940 році голова ЦРК ППС за кордоном, в 1940–1941 роках член Польської народної ради, а з 1941 року міністр юстиції польського уряду в еміграції.