Ге́нрик Ян Юзе́вський (пол. Henryk Jan Józewski, * 6 серпня 1892, Київ - † 23 квітня 1981, Варшава) - державний діяч II Речі Посполитої, польський художник, історик, міністр внутрішніх справ (1929-1930, 1930-1930); волинський воєвода (1928–1929, 1930–1938), лодзинський воєвода (1938–1939).

Київський період

Навчався у I Державній гімназії у Києві, потім - на фізико-математичному факультеті Університету Св. Володимира у Києві, який закінчив у червні 1914 року.

Ще 1905 року вступив до організації польських гімназистів "Корпорація", у якій був головою однієї з груп.

1910 - заснував Союз прогресивно-незалежницької молоді.

1915 - призначений заступником коменданта Польської Військової Організації у Києві.

Як австрійський підданий разом із батьком був засланий царським режимом до Саратова .

Після початку лютневої революції у Росії, у червні 1917 повернувся до Києва, де продовжував діяльність у місцевому осередку Польської військової організації.

У той період зайнявся також малярством – малював акварелі та портрети.

1919 - залишив Київ і виїхав до Варшави.

У квітні 1920 призначений віце-міністром внутрішніх справ в уряді Української Народної Республіки.

Під час Польсько-радянської війни був членом уряду Симона Петлюри у Києві, а потім у Тарнові (де містилась штаб-квартира Уряду УНР).

Міжвоєнний період в Польщі

Після завершення воєнних дій, з 1921 Юзевський мешкав у Варшаві, де повернувся до мистецтва. Особисто вболівав за долю С.Петлюри під час видворення цього останнього з Польщі (чого вимагала радянська сторона після завершення війни). Ухвалив рішення знайти притулок для Петлюри, якого дуже цінував, до часів припинення галасу навколо імені лідера УНР. Першим етапом було перевезення Головного отамана з Тарнова до Варшави й укриття його у власній квартирі в палаці Рачинських. Після кількох тижнів Станіслав Стемпковський вивіз Петлюру до маєтку Косьмін біля Ґруйця (Мазовецьке воєводство). Пізніше його переправили знову до Варшави та сховали з дружиною та дочкою у помешканні колишнього київського адвоката Володимира Редліха.

31 грудня 1923 - Петлюра після приходу до влади в Польщі націоналістичного уряду під тиском залишив Варшаву і навесні 1924 переїхав до Парижа, де 25 травня 1926 був застрелений Шварцбардом (ймовірно, аґентом ДПУ СРСР).

Юзевський підтримував контакти з багатьма діячами культури, зокрема, з Марією Домбровською. Був близьким приятелем Юзефа Пілсудського.

До активної політики повернувся після Травневого замаху 1926, у підготовці якого брав активну участь.

З кінця серпня 1927 – голова Кабінету Міністрів Юзефа Пілсудського.

Грудень 1928 - був призначений Волинським воєводою.

Грудень 1929 - став міністром внутрішніх справ в уряді Казімєжа Бертеля, потім – в уряді Валерія Славка.

1930 - вдруге зайняв посаду волинського воєводи. На Волині проводив політику мирного співіснування українців і поляків. Вважав, що центром порозуміння має стати саме Волинь. Стверджував, що український національний рух має стати перед альтернативою вибору між Польщею та СРСР. Був прихильником розвитку місцевого самоврядування з залученням українських службовців і сконцентрував свої зусилля на збільшенні частки українців в органах місцевого самоврядування. У двомовних школах було запроваджено обов’язкове вивчення української мови. Воєвода підтримував також розбудову українських і польсько-українських громадських організацій. Серед його соратників було багато державних діячів УНР, зокрема, колишній ад'ютант Петлюри Степан Скрипник (в майбутньому перший у незалежній Україні патріарх Української автокефальної православної церкви – Мстислав. Водночас Юзевський був одним із творців "сокальського кордону", противником поширення впливів українських політичних і громадських організацій (наприклад, "Просвіти") з Галичини на Волинь.

Після смерті Пілсудського позиції Юзевського на Волині почали слабнути. Його противники закидали йому, що він нібито фаворизує українців. У квітні 1938, на знак протесту проти ревіндикації на теренах Волині, Юзевський склав повноваження волинського воєводи, подавши заяву генералові Славой-Складковському.

Волинський експеримент Юзевського був найефективнішою та комплексною спробою вирішення "українського питання" в ІІ Речі Посполитій.

Друга світова війна

Після початку війни вже у жовтні 1939 Юзевський був серед творців військової конспірації в Польщі.

1939–1940 - у Головному Штабі Служби Перемоги Польщі, потім – комендант округів "Варшава-Місто" i "Варшава-Воєводство".

Повоєнний період

1945 - після закінчення німецької окупації продовжував боротьбу за незалежність Польщі. Заснував газету і конспіраційну групу. Був одним із найдовше дієвих діячів повоєнного підпілля.

1947 - працівники Управління Безпеки вислідили його й у вересні 1947 спробували заарештувати. Досвідченому конспіратору вдалося уникнути облави. Він виїхав до Сілезії, перебував у Глівіце, Вроцлаві, знову у Варшаві, Радомі, Ящові під Любліном, де й був арештований УБ 1953 року.

Звинувачений у «злочинній і контрреволюційній діяльності та спробі повалення устрою ПНР», Юзевський був засуджений до довічного ув’язнення.

У травні 1956 р. Військовий гарнізонний суд у Варшаві на підставі амністії зменшив йому покарання до 12 років увязнення, а в листопаді 1956 надав річну перерву у відбуванні строку для лікування.

Після 1956 Юзевському спочатку зменшено покарання до 5 років, а потім вирок скасували взагалі.

У квітні 1981 Г.Юзевський захворів і помер у лікарні (23 квітня 1981).

Похований на цвинтарі на Повонзках у Варшаві.

Нагороди

Нагороджений Срібним Хрестом Ордену Virtuti Militari (1923), Хрестом Незалежності, Командорським Хрестом Ордену Polonia Restituta (1929).

Творчість

Після звільнення зайнявся мистецтвом. З 1958 був членом Спілки Польських Художників. Його картини зберігаються у Національному музеї у Варшаві.

1981-1982 - у Парижі вийшли у світ «Історчні зошити», де автор торкався питання українсько-польських взаємин.

Сім'я

Одружений з 1919 з художницею Юлією Болевською (1892-1939).