Габріе́ля Запо́льська - Корвін-Піотровська Марія Габріеля Стефанія; (*30 березня 1857, село Підгайці (тепер Луцького району, Волинської області — †17 грудня 1921, Львів)  — польська письменниця, актриса.

Народилась у с. Підгайці (передмістя Луцька) на Волині у міщанській родині. ЇЇ батько був заможним міщанином, мати – Юзефа з Карскіх – колишньою танцівницею балету з Варшави. Г. Запольська навчалася у рідному домі, а згодом – у Львівському педагогічно-науковому інституті. У 1876 році вийшла заміж за лейтенанта царської армії, молодого міщанина із Жмудзі, проте незадовго пішла від нього, подружжя розлучилось у 1888 році. У 1882 році, після розлучення із сім'єю та чоловіком, стала актрисою, виступала у Кракові, Львові, Познані і у галицьких мандрівних трупах. Їй властива була гостра ворожість до чоловічої статі, чоловіки у її уяві поставали як винуватці усіх нещасть, які можуть трапитися у житті жінок. Прагнула стати актрисою, що привело її до різних роз'їзних провінційних труп, на сцени аматорських театрів Галичини, Польського і Познанського Королівства. З 1897 року професійно займалась акторською діяльністю, однак її майстерність не була належно оціненою, і через постійні конфлікти із театральним середовищем вона змушена була виїхати у Париж в 1889 році, де працювала у складі відомого “Вільного театру”(фр. - Théâtre Libre ), а згодом – модерністичного “Théâtre de L'Oeuvre”. Перебувала там 5 років, однак високих успіхів Г. Запольська не досягла. Після повернення у Польщу без успіхів, вона намагалась потрапити до варшавських урядових театрів, але потрапила до краківського театру, керівником якого був Тадеуш Павліковскі. Тут Запольська досягла певного успіху, одночасно ставши жертвою гострої критики театральних діячів. Як письменниця дебютувала у 1883 році під псевдонімом Габріеля Запольська. Дебютувала оповіданням “Один день з життя троянди” (пол. - Jeden dzień z życia róży) (1881). Спочатку у львівській, а пізніше у варшавській пресі публікувала новели і повісті. ЇЇ твори “Малашка”(1883), повісті “Каська-Каріатида” (1885-1886) та “Переддень пекла” (1889) стали об'єктом численних дискусій, викликали обурення консервативної критики через яскраво виражений у них натуралізм; у повістях “Про що не говорять” (1909) і “Навіть не хочеться про це думати” (1914) порушила тему проституції і суспільних хвороб. Г. Запольська написала багато новел, повістей і творів драматургії, серед яких найвідомішим є “Мораль пані Дульської”, яка не сходить зі сцен до сьогодні. Протягом усього свого життя Запольська конфліктувала із директорами і режисерами театрів, у яких виступала або у яких ставились її твори. З 1904 року на постійній основі жила у Львові, і разом із другим чоловіком, живописцем Станіславом Яновскім, організувала театральну трупу, з якою мандрувала Галичиною. У 1912 році у Празі взяла участь у Виставці праці польської жінки; стала членом мистецької комісії Театру Прем'єр, співпрацювала із Незалежним театром. Після окупації російською армією міста Львова (вересень 1914) протягом певного часу керувала кондитерською. Мешкала у віллі ”Скіз” на Личакові, де провела свої останні роки життя. Померла 17 грудня 1921 року у Львові, похоронена на Алеї Заслужених на Личаківському кладовищі.

Творчість

Літературні твори Габріелі Запольської дуже нерівнозначні з погляду їхньої художньої майстерності, що зумовлено ефектом їх написання з метою заробітку і зосередженості на акторській кар'єрі. Неврегульований спосіб життя не дозволяв письменниці виробити свій авторський стиль чи розширити загальні вміння писати. Авторка зосереджувала увагу переважно на людських стосунках і рисах окремих людей, чи й усього суспільства – вона сама підкреслювала, що трактує свою творчість як протест проти будь-якого лицемірства. Під впливом Еміля Золі та інших натуралістів письменниця описувала факти і явища буденного життя. Вміння спостерігати і писати допомагали їй у цьому. Вона була переконана, що література виконує суспільну функцію.

Драматичну творчість Запольської поділяють на два типи: 1. мелодраматична – для популярних на той час „teatrów ogródkowych”: комедії і трагедії для театрів великих міст. 2. другий тип характеризується виразним впливом натуралістичних драм (психологія людини, відмова від неправдоподібної дії – інтриги, аналіз людських характерів тощо). Наголошувала на важливому значенні реквізитів, декорацій, міміки і на мовних відмінностях створених героїв. Письменниця цікавилася єврейською культурою, виступала проти антисемітизму. У тижневику “Życie”вийшла друком повість “Антисеміт”. Зверталася також до теми патріотичної боротьби поляків — п'єси «Той» (1898); «Сибір» (1900), з гуманістичних позицій зображувала життя жидівського населення в п'єсах «Малка Шварценкопф» (1897), «Йойне Фірулкес» (1899). Вона проявляла інтерес до ідей соціалістів у романі «Зашумить ліс» (1899), п'єсі «В Домбровє-Гурнічій» (1899).

Авторка п'єси «Мораль пані Дульської» (спектаклі у Києві, Львові, Одесі, Сімферополі та інших містах; цю п'єсу екранізував 1957 р. на Київській кіностудії ім. О. П. Довженка О. Швачко), романів та збірок оповідань. Також відомими були п'єси «Їх четверо» (1912 рік), «Панна Малічевська» (1912 рік).

Змальовувала розпад буржуазної родини, потворність людських відносин у повістях «З щоденника молодої дружини» (1899 рік), «Сезонна любов» (1904), «Донька Туськи» (1907), романах «Шматок життя» (1891), «Янка» (1895).

Запольська зверталася до тем, які вважалися «забороненими», таким, як проституція, венеричні захворювання — повісті «Про що не говорять» (1909), «Про що не хочуть навіть думати» (1914), що викликало звинувачення письменниці в «аморальності» .

Зображала покалічені жіночі долі, зламані характери у романах «Каська-Каріатида» (1887), «Переддень пекла» (1889), «Жінка кінця століття» (1894–1896), п'єсах «Жабуся» (1896), «Бездоганна жінка» (1912).

Зверталася також до теми патриотичної боротьби поляків — п'єси «Той» (1898); «Сибір» (1900), з гуманистичних позицій зображувала життя жидівського населення в п'єсах «Малка Шварценкопф» (1897), «Йойне Фірулкес» (1899). Вона проявляла інтерес до ідей соціалістів у романі «Зашумить ліс» (1899), п'єсі «В Домброве-Гурнічій» (1899).

Окрім того, є авторкою збірок оповідань «Акварелі» (1885 рік), романів «Вони» (1890 рік), «Людський звіринець» (1893 рік). Сміливе реалистичне викриття суспільних вад поєднується з натуралистичними тенденціями у романі «Райський птах» 1906 року.

Про творчість Г. Запольської писав Іван Франко.

Думки тогочасної критики

Теодор Єске-Хоінскі (консервативний журнал “Нива”) говорив про неморальність мистецтва Запольської, а особливо про хтивість та грубість. Такі думки консервативного середовища панували аж до міжвоєнного періоду. Об'єктивно оцінював твори Габріелі Запольської Пьотр Хмєльовскі і Вільгельм Фельдман, проте він не дотримувався істотних проблем, які порушувались у творчості авторки. Станіслав Бжозовскі натомість вважав, що Г. Запольська могла б написати одну книжку дуже добре, але елементи цієї книжки розкидані у різних новелах, комедіях і повістях.

Твори

• 1881 – “Один день із життя троянди” (дебют, новела); оповідання “Малашка”.
• 1885 – “Акварелі” (збірка новел), “Каська-Каріатида” (повість, надрукована у 1886 р.)
• 1887 – “Малка Шварценкопф” (драматичний твір)
• 1889 - “Переддень пекла”(повість)
• 1891 - “В крові”(повість), “Шматок життя” (повість)
• 1893 - “Людський звіринець”
• 1895 – Янка (повість)
• 1896 - “Той” (драматичний твір), “Вожак” (повість у двох томах)
• 1897 - “Жабуся” (драматичний твір), “Сибір”, «Жінка кінця століття» (повість)
• 1898 - «Йойне Фірулкес» (драматичний твір)
• 1899 - “Зашумить ліс”(повість), “Антисеміт”(повість)
• 1902 - “Як веселка” (повість), “Чоловік”(драматичний твір)
• 1903 - “Непорозуміння” (драматичний твір)
• 1904 - “Сезонна любов” (повість)
• 1905 - “Осінній вечір” (драматичний твір, виданий під псевдонімом Юзеф Маскофф)
• 1907 - “Мораль пані Дульської” (драматичний твір), “Донька Туськи”(повість), “Їх четверо” (драматичний твір)
• 1908 - “Пані Дульська перед судом”(оповідання)
• 1909 - “Про що не говорять”(повість), “Скіз”(драматичний твір)
• 1910 – Панна Малічевська (драматичний твір)
• 1911 - “Смерть Феліціяна Дульського”(оповідання)
• 1913 - ”Бездоганна жінка” (драматичний твір)
• 1914 - “Про що не хочуть навіть думати” (повість)
• 1922 - “Франія Поранек: її подальша доля” (повість)
• 1923 - “Зі щоденників молодої дружини”(оповідання)

Екранізація

Ця тема пов'язана із категорією: Filmowe adaptacje utworów Gabrieli Zapolskiej

Українські переклади

На українську мову твори Габріели Запольської перекладав Володимир Ґжицький.