Дмитро Михайлович Гнатюк (28 березня 1925, Старосілля — тепер Мамаївці, Кіцманський район, Чернівецька область — 29 квітня 2016, Київ) — видатний український оперний співак (баритон), режисер, педагог. Народний артист України. Народний артист СРСР. Герой Соціалістичної Праці. Герой України. Перший виконавець хітів 1960-тих — пісні «Два кольори» та «Мій Київ». Вільно володів румунською мовою. Чоловік Галини Гнатюк, мовознавця, історика української мови.

Народився в селі Мамаївці Кіцманського району Чернівецької області у селянській родині. Батько — Михайло Дмитрович (1898–1987), мати — Марія Іванівна (1898–1962). Дмитро любив згадувати випадок з дитинства із «хмарою» грошей. «Їхали ми у Чернівці на підводі й десь за 10 кілометрів від нашого села раптом із машини, що промчала повз, висипалися гроші. Просто хмара якась! Тато відразу зупинив коня, і ми почали все збирати. Вийшов десь мішок грошей. Виникло питання: що з ними робити? Батько каже: „Хочу віддати тому, хто загубив!“. І що думаєте — він таки знайшов потім тих людей. Вони втішилися, хотіли віддячити нам, мовляв, ви ж знайшли. А тато ніяк: „Не хочу я ваших грошей. Живіть собі в любові та злагоді, а мені чужого щастя не треба!“».

У нього з дитинства було престижне виховання, хоч виріс у селянській родині. Батько був хліборобом, під час Першої світової залишився без ноги, на дерев'янці. Малий Дмитро з п'яти років допомагав йому в господарстві. Коли сіяли чи косили, він у глечику носив їм воду. Дмитро добре знає, що таке холодна роса, колюча стерня і праця. Його девіз — працювати, працювати і ще раз працювати. А коли праця помножена на талант — тоді є результат.

З огляду на те, що Північна Буковина була під румунську окупацією, закінчив румунську школу (українських не існувало). Прихід радянської влади 1940 року обернувся для родини великою бідою. Старший син Михайла Гнатюка закінчував навчання в Румунії (до якої перед тим належала Буковина). Спроби офіційно перейти кордон виявилося достатньо, щоб розумного, освіченого юнака «радянські визволителі» запроторили в тюрму і знищили. Проте трагедія брата не спинила Дмитра, не відбила в нього ні охоти до навчання, ні любові до України, до рідної пісні, яку співакові судилося нести по всіх світах.

Під час Другої світової війни й повторної румунської окупації Дмитро Гнатюк жив в евакуації — місто Нижня Салда Свердловської області, де змушений був працювати металургом.

З 1945 року, після звільнення Чернівецької області від румунських загарбників, стає артистом Чернівецького обласного музично-драматичного театру імені О. Кобилянської.

Закінчив Київське музичне училище, у 1951 — Київську консерваторію (клас І. С. Паторжинського). Під час навчання мав зустріч із диктатором СРСР Йосипом Сталіним, який також оцінив його талант. «Ви собі не уявляєте, що я тоді, ще студент консерваторії, пережив! Коли я вийшов до публіки, моя нервова система просто відмовила. Я пам'ятаю, що співав „Дивлюсь я на небо“, чудову нашу пісню».

Пізніше стає солістом Київського театру опери і балету (1951–1988), директором (1979–1980), режисером (1980–1988). Водночас 1983–1993 — завідувач кафедри оперної підготовки Київської консерваторії. До 90-річчя видатного співака Василь Фольварочний присвятив Дмитру Гнатюку роман-хроніку "На висотах орлиного лету".

Мистецька характеристика

Широкий жанрово-стильовий діапазон. Сильний голос, рівний у всіх регістрах, гнучкий у відтінках. Бездоганна техніка вокалу, дикції, акторської гри. Саме для його голосу написав багато класичних творів композитор Олександр Білаш, зокрема «Два кольори» (на слова Дмитра Павличка), «Ясени» (на слова Михайла Ткача).

Оперні партії та репертуар

Остап, Микола («Тарас Бульба», «Наталка-Полтавка» Лисенка), Петруччіо («Приборкування норовливої» Шебаліна), Мазепа, Онєгін («Мазепа», «Євгеній Онєгін» Чайковського), Демон («Демон» Рубінштейна), Фігаро («Севільський цирульник» Россіні), Ріголетто («Ріголетто» Верді) та ін.

Виступав як концертний співак, гастролював за кордоном (Угорщина, США, Канада, Російська Федерація, Португалія, Німеччина). Записав понад 15 платівок, 6 компакт-дисків. Всього у концертному репертуарі понад 85 творів національної та світової класики — від буковинця Сидора Воробкевича до австрійця Йозефа Гайдна.

Режисер

Режисер-постановник понад 20-ти вистав, зокрема «Князь Ігор» О. Бородіна (1975), «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського (1978), «Золотий обруч» Б. Лятошинського (1989), «Мазепа» П. Чайковського (1991), «Війна і мир» С. Прокоф'єва (2003), «Севільський цирульник» Дж. Россіні.

З 1988 р. — головний режисер Національної опери України ім. Т. Шевченка.

Політик

Співак Гнатюк — один з митців, який декларував чітку українську ідентичність у всі роки радянського режиму. Припускають, що зустріч зі Сталіним під час навчання в Консерваторії та його прихильність до молодого таланту дала своєрідний карт-бланш на більшу свободу вибору мистецьких уподобань. Зокрема, співак доклав багато зусиль для популяризації української пісенної класики, частина з якої була під забороною (твори Кирила Стеценка, Миколи Леонтовича). У 1960-70-ті роки його презентабельна, висока фігура та небуденний, шляхетний артистизм підтримував дух і самоусвідомлення української нації, приниженої русифікацією та нарочитим провінціалізмом. Гімном покоління 1960-тих стала пісня «Два кольори», вперше виконана саме Дмитром Гнатюком.

Зразково-українською є й родина Гнатюка — його дружина Галина Макарівна Гнатюк є знаним філологом, працювала над розвитком української лексикології, граматики, історії мови.

Звичайно, митець Гнатюк був вмонтований в еліту СРСР. Тричі обирався депутатом Верховної Ради СРСР (в тому числі 8-10 скликань (1972—1984)).

1991 з ентузіазмом зустрів незалежність України.

З березня 1998 до квітня 2002 — Народний депутат України 3-го скликання, заступник голови Комітету ВР з питань культури та духовності.

2004 року брав участь у Помаранчевій революції, зокрема виступав з народними піснями перед учасниками цілодобових мітингів на сцені Майдану Незалежності.

Нагороди та звання

• Звання Герой України з врученням ордена Держави (28 березня 2005) — за визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку музичної культури, збагачення національної скарбниці оперного та народного пісенного мистецтва, багаторічну плідну творчу і громадсько-політичну діяльність
• Орден князя Ярослава Мудрого III ст. (27 березня 2015) — за вагомий особистий внесок у розвиток національної культури і театрального мистецтва, значні творчі здобутки, високу професійну майстерність та з нагоди Міжнародного дня театру
• Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (16 січня 2009) — за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди Дня Соборності України
• Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (28 березня 2000) — за видатні заслуги перед українською державою у розвитку культури і мистецтва, багаторічну плідну творчу і громадську діяльність
• Почесна відзнака Президента України (27 березня 1995) — за видатні заслуги у розвитку українського музичного мистецтва, збагачення національної культурної спадщини
• Народний артист України (30 грудня 1999) — за вагомий особистий внесок у розвиток української культури, багаторічну плідну творчу і громадську діяльність
• Золота зірка Героя Соціалістичної Праці (1985), два ордени Леніна (1967,1985), орден Дружби народів (1975), орден Трудового Червоного Прапора (1985) й медалі.
• Народний артист СРСР (1960), Заслужений артист СРСР (1958).
• Премія Ленінського комсомолу (СРСР, 1967), Державна премія (УРСР,1973) ім. Т. Г. Шевченка, Державна премія (СРСР,1977).
• Премія ім. З. Паліашвілі (Грузинської СРСР, 1972).
• Почесний громадянин Києва (1997), Чернівців (2002), Чернівецької області (2015).