Артур Шопенгауер (нім. Arthur Schopenhauer; *22 лютого 1788, Данциг (нині Гданськ) — †21 вересня 1860, Франкфурт-на-Майні) — німецький філософ.

Артур Шопенгауер народився у родині данцигського банкіра у 1788 році. Його мати — письменниця Анна Шопенгауер після смерті чоловіка переселилася у Веймар. Глибоко вражений смертю батька, майбутній філософ певний час займався комерційною діяльністю, яка була йому глибоко огидною.

Вже в юності в його характері виявляються задатки песимізму, які наклали відбиток на його життя та життєву рефлексію.

Улюбленою книгою Шопенгауера були Упанішади.

Шопенгауер боявся людей. Спав зі зброєю під подушкою. Обожнював свого песика Атму. Після смерті домашнього улюбленця господар спорудив йому пам'ятник.

Коли Артуру виповнився 21 рік, він вступив до Геттінгенського університету, на медичний факультет, а під впливом Г. Е. Шульца зацікавився філософією. У 1811 він переселився до Берліна, де в той час був дуже уславлений Фіхте. Через два роки Шопенгауер випустив свою першу роботу: «Про чотириякісний корінь достатньої основи». Навесні 1814 року переселився до Дрездена, де написав головну свою працю «Світ як воля і уявлення» (1818).

З 1820 по 1831 Шопенгауер працював у Берліні приват-доцентом. Тут проявилися характер філософа і його безкомпромісність у поглядах на філософію — викладаючи, він спеціально ставив свої лекції в розкладі на години, коли читав Гегель. Студенти переважно віддавали перевагу останньому (вчення Гегеля тоді саме стало «ядром» європейської філософії). Шопенгауер не на жарт гнівався і не приховував свого презирства до Гегеля, називаючи його вчення вершиною тупості і недалекоглядності (втім, в тому ж дусі він висловлювався про всі тогочасні течії у філософії, називаючи свою філософію єдино правильною). Згодом філософ відмовився від викладацької діяльності й решту життя провів у Франкфурті-на-Майні, де помер у 1860. Перед смертю Шопенгауера запитали, де він бажає бути похованим. На що філософ відповів: «Немає значення: все одно мене знайдуть».

Вчення Шопенгауера

Вчення Шопенгауера — об'єктивний ідеалізм у поєднанні з ідеалізмом суб'єктивним. Специфічною особливістю його вчення є волюнтаризм. Шопенгауер слідом за Кантом розрізняє «річ в собі» та «явища». «Річ в собі», на його думку, піддається пізнанню, це не що інше, як «воля». «Воля» є абсолютною першоосновою будь-якого буття, вона породжує явища або уявлення.

Вчення про свободу і необхідність. Як річ в собі, воля завжди абсолютно вільна. Навпаки, вся сукупність явищ природи, підкоряється закону достатньої причини і існує, тобто є необхідною. Людина теж явище, тому її дії в емпіричному світі необхідні. Це означає, що всі акти волі визначаються мотивами, незалежними від суб'єкта. Характер кожної людини фатально реагує на всі мотиви та спонукання, виключаючи будь-які довільні дії. Людина — раб свого характеру.

Песимізм Шопенгауера. Людське життя неодмінно протікає між бажанням і задоволенням. Бажання за своєю природою — страждання, задоволення страждання швидко переповнює людину, ціль видається примарною, володіння нею втрачає привабливість. Як тільки потреба задоволена, в життя приходять перенасичення і нудьга, які залишають відбиток відчаю навіть на забезпечених і щасливих. Те, що називають щастям, завжди негативна характеристика і зводиться лише до позбавлення страждання. Але далі або нове страждання, або нудьга. Страждання притаманне життю, і від випадку залежить усунення не страждання, а лише його конкретної форми.