Антоні Потоцький (* 17 червня 1780, м. Монастириська — † 18 жовтня 1850, м. Варшава) — граф, генерал бригади війська Польського, сенатор, таємний радник. Внук львівського каштеляна Юзефа Потоцького, молодший брат Станіслава.

Син галицького та чорштинського старости Юзефа Макарія та його дружини Людвіки з Любомірских (донька київського воєводи Станіслава Любомирського). З 1792 р. був товаришем кавалерії народової армії литовської. Авансував на підхорунжого в полку гвардії кінної міровської, в цім званні вийшов з війська в листопаді 1794 р., осів на селі (можливо, у батька в Монастириську). В молодості був членом, майстром ложі масонів «Брати обєднані». Повторно пішов на службу 6 грудня 1806 р. (армія Князівства Варшавського, підпоручник 2-го полку піхоти). В березні авансував на поручника-ад'ютанта командира князя Юзефа Понятовского; в серпні — капітан. Брав участь:

• польсько-австрійська кампанія 1809 р. (битви під Рашином, Сандомиром; у травні — шеф швадрону),
• кампанія 1812 р. (Смоленськ, Можайск, Чіріков, Вязьма, Красноє, Березина (жовтень — полковник генштабу).

Після повернення отримав командування 8-го полку уланів реформованого Війстка Польського (18 січня 1813 р.). Брав участь у саській кампанії 1813 р. (битва під Лейпціґом), кампанії 1814 р. у гвардії гоноровій. Після поразки Наполеона поверн до краю, в січні 1815 р. — командир 1-го полку стрільців кінних. Квітень 1816 р. — генерал бригади, став командиром 1-ї бригади дивізії стрільців кінних, в жовтні — 2-ї тої дивізії. В 1824 р. титул графа був підтверджений царем. 4 жовтня 1828 р. за станом здоров'я — відставка з пенсією і правом носіння мундира. Перебував у Берліні, де лікувався; мав справи майнові після смерті батька (власник маєтку в Юрківці, коло Ямполя). Осів у Монастириську, де вів господарство. Після загибелі брата виїхав до Варшави, де осів. Не брав участі в листопадовому повстанні.

У жовтні 1843 р. став сенатором і таємним радником, цар надав право носіння мундиру генерала російської кавалерії з січня 1844 р. 1849 р.: увійшов до складу Х департаменту радного сенату, став маршалком шляхти Варшавської губернії.

Похований на цвинтарі Повонжковському (Варшава) біля брата Станіслава.

Був нагороджений багатьма відзнаками, зокрема, орден Легія Гонорова (кавалер 1809 р., офіцер 1813 р.), Віртуті Мілітарі (1808 р., 1810 р.), св. Станіслава 1 кл. із зірками, св. Анни 2 кл. з діамантами, відзнакою бездоганної служби військової.

Був двічі одружений. Перша дружина — донька Станіслава Щенсного Ружа (1780-1862, розлучились 1812 р.); донька — Ружа (1802-1862), дружина Анджея Замойского — президента Товариства рільничого Королівства Польського (сина Пшемислава (1805-1847)), який господарював у маєтках в Монастириськах, Юрківці, помер від холери; син Влодзімєж (помер на 15-й рік життя). Друга дружина — Ізабеля з Єльських (1796-1868, донька Францішека). Діти: Цецілія, Анєля, Амелія, Марія, Влодзімєж (помер на 15-му році життя).