Адам Стефан Сапіга (пол. Adam Stefan Sapieha, 14 травня 1867, Красічин — 23 липня 1951, Краків) — польський аристократ руського походження, римо-католицький релігійний діяч, краківський латинський арцибіскуп-митрополит. Кардинал РКЦ. Доктор гоноріс кауза. Представник роду Сапіг, внук Леона Людвіка Сапеги.

5-й син Адама Сапіги та його другої дружини Ядвіґи з Сангушків. Навчався у 4-й вищій гімназії Львова, атестат зрілості отримав 8.7.86. Вступив на відділ права Віденського університету, але тут не вчився. Від жовтня 1886 до серпня 1887 з братом Яном в Ліллі слухали лекції в місцевому «Institut Catholique». На підставі документів з Відня навчався на правничому відділі Ягеллонського університету, 26 липня 1888 року склав державний іспит. З 1 жовтня 1890 до 31 липня 1894 студіював теологію. Капланське свячення отримав 1 жовтня 1893 року ві Львові.

Після теологічних студій львівський латинський арцибіскуп Северин Титус Моравський скерував його 1894 року вікарієм парафії у Язловці. Тут виконував функції душпастира інтернату для дівчат із земянських родин при монастирі Згромадження сестер Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії (засновниця — Марцеліна Даровська). Звільнений з посади вікарія у 1895 році, разом з єзуїтом Марціном Чермінським виїхав на реколекції до Верхньої Сілезії у вересні цього року.

23 вересня 1897 року Северин Титус Моравський призначив його віце-ректором Духовної семінарії, секретарем суду дієцезіяльного і митрополичого, референтом консистора, сповідника сестер боромейшок. 4 березня 1914 року став таємним радником.

Не приєднувався до жодної з політичних течій, не вірив намірам уряду Австро-Угорщини.

По смерті Г. Сенкевича дозволив провести 20 листопада 1916 року жалібну месу за померлим, але відмовив проханню І. Падеревського поховати його в Маріяцькому костелі, сказавши, що для заслужених поляків має бути збудована спеціальна крипта.

Не підтримував костельну політику уряду ІІ Речі Посполитої після перевороту 1926 року.

В листах до Пап Пія ХІ (2 лютого 1939), Пія ХІІ (25 березня 1939) просив звільнити його від обовязків арцибіскупа краківського через стан здоровя. Через деякий час змінив думку з приводу стану в країні.

Після вибуху ІІ світової війни залишався в Кракові, не піддавшись вмовлянням покинути Польщу. Духовенству наказав не покидати парафій.

23 лютого 1946 року отримав капелюх кардинала РКЦ, став членом Конґреґацій Східної Церкви, Семінарій та Університетів.

Помер о 7.15 в палаці біскупів Кракова. Поховальна церемонія почалась 25 липня, тривала до 28. Промову мав примас Вишинські Анджей. Похований у катедрі Вавеля (крипта під «конфесією» Св. Станіслава).

Відзнаки

Кавалер Командорського хреста ордену Франца Йозефа із зіркою (1908), Ордену залізної корони І кл. (1917), Великої стрічки ордену «Polonia Restituta» (1924), Ордену Білого орла (1936).