12 і 13 липня 2014 року, у розпал війни на Донбасі, на російському «Першому каналі» в ефір вийшов телесюжет про «розіп'ятого хлопчика». У ньому жінка розповідала, як на власні очі бачила страту маленького сина і дружини «ополченця» українськими військами на центральній площі Слов'янська. Події розказаної історії не мали жодного підтвердження, вся історія є повністю вигаданою.

Скандальний сюжет отримав значний відгук у суспільстві. Одні побачили в ньому приклад крайнього непрофесіоналізму і використання російських державних ЗМІ в інформаційній війні з метою розпалення ненависті і ворожнечі, інші — доказ того, що «дезінформація» і «брехня» стали нормою для російських державних ЗМІ, треті згадують цей телесюжет як приклад одного з найбільш яскравих проявів так званої «політики постправди», яка останнім часом переважає у різних громадських системах, серед яких почесне місце займає Росія.

Сюжет

Ввечері 12 липня 2014 року на «Першому каналі» було показано сюжет «Біженка зі Слов'янська згадує, як при ній стратили маленького сина та дружину ополченця». У ньому жінка, що назвалася Галиною Пишняк, уродженкою Закарпаття, розповіла про події, що нібито відбувалися одразу після того, як українські військові вибили російських терористів Гіркіна із Слов'янська:

На площі зібрали жінок, тому що чоловіків вже не було. Жінки, дівчатка, люди похилого віку.. І це називається показова страта. Взяли дитину трьох років, хлопчика маленького, в трусиках, в футболці, як Ісуса, на дошку оголошень прибили. Один прибивав, двоє тримали. І це все на маминих очах. Маму тримали. І мама дивилася, як дитина стікає кров'ю. Крики. Верески. І ще взяли — надрізи зробили, щоб дитина мучилась. Там неможливо було. Люди непритомніли. А потім, після того як півтори години дитина мучилась і померла, взяли маму, прив'язали непритомну до танка і по площі три кола провели. А коло площі — кілометр.

Повторно його показали на «Першому каналі» наступного дня, 13 липня 2014 року, в щотижневій інформаційній програмі Іради Зейналової.

Як з'ясували журналісти «Нової газети» та інтернет-ресурсу Slon.ru, незадовго до цього аналогічні повідомлення вже з'являлися в соціальних мережах:

9 липня активний прихильник «Російської весни» Олександр Дугін опублікував в «Фейсбуці» текст про розп'яття в Слов'янську шестирічного хлопчика і розстріл всіх чоловіків Слов'янська молодше 35 років.

11 липня аналогічний розповідь був розміщений в спільноті «ВКонтакте» рос. «Сводки от Стрелкова».

Розслідування

Відвідавши прифронтовий Слов'янськ кореспондент «Нової газети» Євген Фельдман опитав кілька десятків місцевих жителів, і жоден з них не підтвердив інформацію з гучного сюжету. Аналогічний результат мало розслідування, проведене журналістами «Дощу».

Ніяких результатів не дали пошуки документальних матеріалів з Інтернету котрі могли б підтвердити цю історію, хоча фото і відеоматеріали про дії українських військових в Слов'янську доступні у великих кількостях.

Також журналісти Бі-бі-сі та «Нової газети» виявили, що деякі твердження сюжету явно не відповідають дійсності. Наприклад, в Слов'янську відсутня площа Леніна, на яку нібито зігнали місцевих жителів.

Керівник південно-російського бюро «Першого каналу» Юлія Чумакова, яка записала скандальне відео, в категоричній формі відмовилася спілкуватися з журналістами «Нової газети», які спробували з'ясувати подробиці створення сюжету, і перенаправила їх в дирекцію громадських зв'язків телекомпанії.

Питання про цей сюжет знову виникли 18 грудня 2014 року, під час чергового спілкування Володимира Путіна з пресою. Ксенія Собчак привела його як приклад до питань про розпалювання ворожнечі на російському телебаченні. Однак питання залишилося без відповіді. Через три дні, 21 грудня, Ірада Зейналова в ефірі передачі «Час» заявила:

«.. у журналістів не було і немає доказів цієї трагедії, але це реальна розповідь реально існуючої жінки, котра втекла з пекла в Слов'янську.»

Реакції

Показ по центральному російському державному каналу сюжету про «розіп'ятого хлопчика» використовувався західними дослідниками як свідчення того, що дезінформація і брехня стали нормою для сучасних російських ЗМІ. Журналіст Аркадій Островський вбачає аналогію між цим прикладом і тими, що використовувалося для розпалювання ворожнечі під час єврейських погромів в Російській імперії.

Журналіст Девід Саттер в своїй книзі «Чим менше ви знаєте, тим краще ви спите: шлях Росії до терору і диктатури при Єльцині і Путіні» висловив думку, що телесюжет мав на меті розпалювання націоналістичної істерії. C цією думкою згодна і публіцист Лінда Кінстлер, яка відзначала в журналі «The Atlantic», що телесюжет встиг поширитися по російському інтернету, посиливши антиукраїнські настрої і налаштувавши населення на підтримку бойових дій.

На думку філолога Оксани Іссєрс, пропагандистський сюжет став в соціальних мережах синонімом журналістського «фейку» — очевидно недостовірної, абсурдної інформації. Редактор журналу «Fortune» Енн ВандерМей в своїй статті для «The Wilson Quarterly» розглядала «розп'ятого хлопчика» як частину більш широкої інформаційно-пропагандистської кампанії російського керівництва, основні напрями якої іноді називають «4 D» — англ. dismiss, distract, distort, dismay (заперечення, відволікання уваги, перекручування фактів, залякування). В розгорнутій статті журналу The Economist вигадані звірства з сюжету «Першого каналу» наводилися в якості одного із свідчень того, що в Росії, як і в багатьох інших країнах, політика постправди стає провідним напрямком політичної культури.

Також, сюжет був висміяний багатьма інтернет-користувачами не тільки України, а й інших пост-радянських республік, зокрема — Казахстану. За межами пост-радянського простору є майже невідомим.

Джерела

Книги

• Skillen Daphne. The normalisation of lying — Living with the lies // Freedom of Speech in Russia: Politics and Media from Gorbachev to Putin. — Routledge, 2016. — 372 с. — (BASEES/Routledge Series on Russian and East European Studies) — ISBN 9781317659884.
• Marcel H. Van Herpen. The «Hybrid War» in Ukraine: From Misinformation to Disinformation // Putin's Propaganda Machine: Soft Power and Russian Foreign Policy. — Rowman & Littlefield, 2015. — ISBN 9781442253629.
• Snyder T. Learn from peers in other countries // On Tyranny: Twenty Lessons from the Twentieth Century. — Random House, 2017. — 128 с. — ISBN 9781473549296.
• Hryshchuk Ruslan, Molodetska Kateryna. Synergetic Control of Social Networking Services Actors' Interactions // Recent Advances in Systems, Control and Information Technology / ed. Szewczyk Roman, Kaliczyńska Małgorzata. — Springer, 2016. — Т. 543. — 829 с. — (Advances in Intelligent Systems and Computing) — ISBN 9783319489230.
• Nalbandov Robert. Fear and Loathing in Russian Political Culture // Not by Bread Alone: Russian Foreign Policy Under Putin. — University of Nebraska Press, 2016. — 648 с. — ISBN 9781612348001.
• Monshipouri Mahmood. Social media Kyivs Euromaidan and demands // Information Politics, Protests, and Human Rights in the Digital Age. — Cambridge University Press, 2016. — ISBN 9781107140769.
• Conradi Peter. "You do it too" // Who Lost Russia?: How the World Entered a New Cold War. — Oneworld Publications, 2017. — ISBN 9781786070425.
• Ostrovsky Arkady. Epilogue: Aerial Combat // The Invention of Russia: The Journey from Gorbachev's Freedom to Putin's War. — Atlantic Books Ltd, 2015. — ISBN 9781782397410.
• David Satter. A System Under Threat // The Less You Know, The Better You Sleep: Russia's Road to Terror and Dictatorship under Yeltsin and Putin. — Yale University Press, 2016. — 224 с. — ISBN 9780300221145.
• Raabe Katharina, Sapper Manfred. Testfall Ukraine: Europa und seine Werte. — Suhrkamp Verlag, 2015. — ISBN 9783518741023.

Статті

• Іссерс О. С. От серьезного - до смешного: игровой потенциал российского слова года / рекоменд. проф. А. П. Чудинов // Политическая лингвистика. — 2015. — Вип. 4. — С. 25—31. — ISSN 1999-2629.
• Kinstler Linda. How to Survive a Russian Hack // The Atlantic. — 2017. — 2.
• Higgins Andrew. Fake News, Fake Ukrainians: How a Group of Russians Tilted a Dutch Vote // The New York Times. — 2017. — 2.
• Danilova, Maria. Truth and the Russian media: Unhinged claims about the Malaysia jet are part of a broader propaganda campaign // Columbia Journalism Review (CJR). — 2014. — 7.
• Eduard Palchys: I Can Switch Over To Belarusian Language Without Any Problems // Хартыя’97. — 2017. — 2. — ISSN 2543-4969.
• Kramer Andrew E. To Battle Fake News, Ukrainian Show Features Nothing but Lies // The New York Times. — 2017. — 2.
• Maheshwari Vijai. Ukraine's fight against fake news goes global: Countering Kremlin disinformation is one area where Kiev has the upper hand // Politico. — 2017. — 3.
• VanderMey Anne W. Ukraine's fight against fake news goes global: Countering Kremlin disinformation is one area where Kiev has the upper hand // The Wilson Quarterly[en]. — 2016. — Fall.
• The post-truth world: Yes, I’d lie to you // The Economist. — 2016. — 9.
• Putz Catherine. Uzbek Nanny Beheads Child in Moscow // The Diplomat[en]. — 2016. — 3.
• Frye Barbara. Conflict & Diplomacy: Detoxing Russia // Transitions Online. — 2015. — 3. — С. 1–3.
• Khaldarova Irina, Pantti Mervi. Fake News: The narrative battle over the Ukrainian conflict // Journalism Practice. — 2016. — Т. 10, вип. 7 (10). — С. 891–901. — ISSN 1751-2786. — DOI:10.1080/17512786.2016.1163237.
• Nygren Gunnar, Glowacki Michal, Hök Jöran, Kiria Ilya, Orlova Dariya. Journalism in the Crossfire: Media coverage of the war in Ukraine in 2014 // Journalism Studies. — 2016. — 11. — С. 1–20. — ISSN 1461-670X. — DOI:10.1080/1461670X.2016.1251332.